Ви є тут

Поняття добра і зла в художньому світі Винниченка-драматурга

Автор: 
Макарова Тетяна Михайлівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U001451
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ДОБРО, ЗЛО ТА ДУХОВНІСТЬ У ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ
ВИННИЧЕНКА-ДРАМАТУРГА
(1906-1916 рр.)
Драматургія В. Винниченка - явище дуже складне: з погляду на еволюцію політично-ідеологічних позиції цього автора і з точки зору часу та особливостей процесу її творення та особливо - з точки зору етичної зрілості драматурга. Складність і мінливість політичних та ідеологічних поглядів В. Винниченка все ще залишається притчею "во язицих".
М. Зеров, П. Христюк та В. Панченко поділяють усю творчість В. Винниченка загалом на три основні періоди: до першого періоду вони відносять твори 1902-1908 рр. ("від його першого виступу до драм "Дисгармонія", "Щаблі життя", "Великий молох" тощо" [94, 440]); до другого - твори з 1908 по 1920 рр.; до третього - творчість 1920-1951 рр. І пояснюють дослідники такий поділ переважно "зміною методів письма" [94]; [160]. Окрім того, П. Христюк початок творчості В. Винниченка називає "юнацьким" (до революції 1905-го року й у роки революції), а наступний (1907-1910 рр.) - "домінантним", оскільки "Винниченко вже не задовольняється оповіданням і широко вживає драматичної форми" [225, 149-150], третій період творчості (1911-1912 рр.), на думку П. Христюка, присвячений письменником "романові" [225, 150].
Г. Костюк за основу періодизації творчої діяльності В. Винниченка кладе поступ і вершини майстерності митця (у тому числі - як драматурга [114]), а тому він виокремлює і "бурхливі політичні" роки, і "втрачені щодо літературної творчості" (1917-1920 рр.) і "пореволюційно-еміграційні" тощо [114, 178].
О. Векуа [28] та А. Матющенко [139] визначають драми В. Винниченка 1906-1910 рр. за "відчутним впливом" філософії Ф. Ніцше. В. Хархун називає 1906-1916 рр. "періодом драми і соціально-психологічного роману" [222, 119-120]. Є й інші висловлювання з даного питання, але час написання В. Винниченком драматургічних творів так і залишився остаточно не диференційованим. Спільним тут є лише те, що вже до початку 30-х років В. Винниченко помітив і образно втілив майже всі основні аспекти й фактори надскладної епохи особистісних, соціальних, суспільних і навіть світових катаклізмів першої третини XX століття.
Особливо цінним у даному випадку є спостереження В. Панченка, який помітив, що для В. Винниченка характерним було прагнення не стільки переоцінити існуючі цінності чи бажання протестувати проти старих суспільних умовностей, стільки щире прагнення виробити нову етику та мораль [164, 20].
Г. Сиваченко підкреслює, що під впливом поширених у ті часи психоаналітичних теорій З. Фройда та К. Юнга особливу увагу драматург приділяє спадковості, ролі інстинктів, свідомих та підсвідомих проявів психіки в поведінці та в способі життя дійових осіб. Усе це дійсно стало характерним для п'єс В. Винниченка першого періоду, а тому стан внутрішньої дисгармонії дійових осіб сповна відповідав указаним концепціям і теоріям [196, 142].
І Л. Мороз твердить, що "головними й визначальними для письменника" стали "моральні проблеми, а основним драматургічним засобом - дискусії персонажів навколо різних моральних категорій та принципів" [151, 26].
У творах цього періоду (зазначають дослідники) спостерігається зв'язок драматургії В. Винниченка із європейськими та вітчизняними тенденціями у літературі кінця XIX - початку XX ст., які на рівні проблематики та конфліктів перегукуються із творами Г. Ібсена, А. Стріндберга, Г. Гауптмана, Лесі Українки, Л. Яновської, тощо.

2.1. Натуралістично-соціологічне бачення добротворення й злотворення у п'єсах В. Винниченка 1906-1909 рр.

Про драматургію В. Винниченка саме 1906-1909 рр. (В. Марко [136] та А. Матющенко [139]; О. Драган [81]; В. Панченко [161]; В. Хархун [222]; С. Михида [147] й Г. Бежнар [15] твердять, що перші чотири п'єси ("Дизгармонія", "Щаблі життя", "Великий Молох" та "Мemento") "репрезентують такий принцип ‹...› "чесність з собою", який може стати "фундаментом" і для "морально-етичного виміру творів" цього письменника [222, 121]. Відзначено вже й те, що В. Винниченко в наступній п'єсі ("Чужі люди", 1909) зосередив увагу на порушенні та вирішенні проблем добра і зла безпосередньо й конкретно, загострено й виразно [225, 36].
Л. Мороз помітила, що дійові особи драми "Дизгармонія" (1906) "обдумують найрізноманітніші проблеми", у тому числі й "співвідношення добра і зла" [150, 27].
І дійсно, герой цієї п'єси Грицько в минулому мав досить чітко визначену сильну й "злу" волю. Він за революційну діяльність просидів у в'язниці цілих три роки, але воля його не ослабла. Більше того, ще в тюрмі Грицько захотів спрямувати її на добротворення: "...Я в тюрмі думав - вийду на волю й буду жить так і так. В таких от випадках я буду робить те й те... ‹...› ...Я пам'ятаю, у мене серце замирало й билось, коли я уявляв собі, як я буду настільки дужий, що зможу буть правдивим!... ‹...›, сміливо дивиться собі в душу!... Це, значить, знати правду, знати, що є чистота й істина" [33, 30]. Та майже всі його добрі наміри залишилися нереалізованими, через абсолютно безвільне існування більшості людей із його оточення - тобто те, про що Грицько забув, сидячи в тюрмі: "Я думав, що життя буде якесь инакше... Я в тюрмі забув його і тепер, - як то буває з лицями знайомих, котрих довго не бачиш, - на лиці його бачу таке, чого-б і не хотів бачить" [33, 30].
Вийшовши на волю, Грицько справді помітно змінює своє бачення світу - тепер перед ним постають два "світи": перший, вимріяний ним у тюрмі, а другий - реальний. І герой не просто опиняється в складній ситуації вибору, а й потрапляє в різнобій, у дисгармонію цих світів. З одного боку, свідомість Грицька наповнена добротворчими прагненнями, й він хоче знайти вихід із такого становища, оцінюючи всі його "за" і "проти". А з іншого, - всі намагання Грицька виявилися тільки слабкими побажаннями, бо він не бачить можливості їх реалізації. Ці роздуми Грицька засвідчують: В. Винниченко писав цю п'єсу, "Вийшовши вдруге з тюрми" - саме тоді "він відразу віддає себе цілк