РОЗДІЛ 2
"ПРАВОЛЮДИННІ" ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА В АНТРОПОЛОГІЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ (ДЕЯКІ ЕВРИСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ АНТРОПОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДНИЦЬКИХ ПІДХОДІВ)
2.1. Права людини крізь призму філософсько-антропологічного дослідницького підходу7
2.1.1. Поняття філософсько-антропологічного дослідницького підходу. Сформулюємо робочу дефініцію філософсько-антропологічного дослідницького підходу: філософсько-антропологічний дослідницький підхід - це заснована на висновках філософської антропології світоглядна ідея щодо природи та сутності людини як родової істоти (автономного, одиничного індивіда, наділеного особливими властивостями, спільними для всіх представників людського роду), котра [ідея] визначає особливості встановлення, відбору і систематизації науковцем досліджуваних фактів, а також їх інтерпретації й оцінки.
Зазначимо, що вказаний підхід, на відміну від підходу соціально-антропологічного (про нього йтиме мова у підрозділі 2.2), за своєю суттю є езоантропним, тобто таким, який сприяє дослідженню людини як "самостійного автономного феномена реальної дійсності", наділеного певними властивостями, що визначають як спосіб, так і середовище його життєдіяльності [543, с.9; 547, с.182-183]. До речі, О.Гьофе вказує на те, що філософська антропологія [про її поняття й особливості див. прим.А.2 Додатку А] ще з грецьких начал пов'язує визначення людини з тим, що остання незалежно від її культурної приналежності є тілесною та живою істотою, яка характеризується здатністю мислення, мовлення і відчуває потребу в співтоваристві з притаманним йому політичним порядком [579, с.108].
У зв'язку з вищевикладеним можна констатувати, що філософсько-антропологічний підхід є методологічною основою для проведення філософсько-антропологічних досліджень в юриспруденції, зокрема у царині природних прав людини, для вивчення яких визначальне значення має саме філософська антропологія. Підтвердження цьому знаходимо, зокрема, в А.Ауера, який пише: "Природне право - це питання філософської антропології, що розглядає людину в її метафізичній людській гідності" [цит. за вид.: 352, с.622]. З погляду В.Федорова, антропологічне трактування природного права полягає у тому, що таке право випливає з самого єства, природи та сутності людини як істоти водночас природної і соціальної; воно є явищем, сформованим з метою забезпечити оптимальні умови людського існування та розвитку [547, с.150].
Право об'єктивно покликане сприяти задоволенню людських потреб. Вирішення цього завдання здійснюється, зокрема, шляхом забезпечення безперешкодної реалізації в конкретних історичних умовах прав людини - виразу особистісної цінності права. Проте зрозуміти смисл категорії "правa" неможливо без з'ясування природи та сутності їх носія. Ця позиція останнім часом знаходить у вчених все більшу підтримку. Так, Л.Стевенсон зазначає, що "від нашого уявлення про природу людини залежить дуже багато: для конкретних людей - смисл і мета життя, розуміння того, що нам слід робити та до чого прагнути, на що сподіватися чи ким бути; для людських суспільств - яке ми хочемо побудувати суспільство і якого роду соціальні зміни повинні здійснювати" [505, с.15]. За твердженням Ф.Фукуями, "будь-яка серйозна дискусія про права людини повинна у кінцевому підсумку опиратися на певне розуміння цілей або призначення людини, а воно, у свою чергу, майже завжди повинно базуватися на певній концепції природи людини. ... Чим більше повідомляє нам наука про природу людини, тим більше наслідків звідси для прав людини, а значить - для організації інститутів і політичних законів, що захищають ці права" [567, с.152; аналіз концепції прав людини Ф.Фукуями див.: 157, с.30-33]. "Від нашого розуміння людини, - вказує К.Вальверде, - залежить і наше розуміння сім'ї, суспільства, економіки, політики, права, всіх гуманітарних наук. Звідси велике значення тієї науки про людину, яку ми називаємо сьогодні антропологією" [78, с.12].
Науковці-юристи до недавнього часу не часто зверталися до питань, пов'язаних із уявленнями про природу та сутність людини. А поза тим, наголошує В.Бачинін, правова реальність існує не сама по собі, а всередині великого антропологічного контексту. Тому правомисленню необхідний "антропологічний поворот", що дозволяє вийти через теоретичні лабіринти до людини як онтологічно первинної реалії [42, с.247].
З огляду на вказане серед вчених став поширеним погляд на сутність права як на ті властивості, що є вкоріненими у природі людини. Р.Пузиков і Ж.Князєва навіть стверджують, що "розумними є лише ті закони, які відповідають людській природі" [430, с.6, 18]. Однак розуміння останньої не є однозначним, іншими словами - є плюралістичним. Це підтверджує і Р.Рорті, який наполягає на тому, що загальнолюдської природи немає [508, с.311]. Тому слід мати на увазі, що, як зазначає С.Максимов, будь-яке праворозуміння опирається на певні концепції природи чи сутності біосоціального індивіда [312, с.191].
Підсумовуючи все вищенаведене, зазначимо, що філософсько-антропологічний дослідницький підхід дозволяє утвердити уявлення про державу і здійснюване нею юридичне регулювання як про інструменти забезпечення умов для реалізації, охорони та захисту людських прав.
У наступному підрозділі робиться спроба продемонструвати деякі евристичні можливості філософсько-антропологічного підходу у дослідженні низки фундаментальних проблем філософії прав людини.
2.1.2. Деякі філософсько-антропологічні концепції прав людини. Розглянемо їх, розподіливши на суб'єктивістські (екзистенціалізм, персоналізм тощо) та субєктивістсько-об'єктивістські (німецька філософсько-антропологічна школа та ін.). Сучасний стан філософської антропології свідчить про відсутність панівного підходу до розуміння природи та сутності людини. У науковій літературі множинність філософсько-антропологічних концепцій пояснюється тим, що "людина, насправді, - настільки складна і загадкова істота, що нелегко дати її повний опис, який би задовольнив усіх" [78, с.10]. І, як ми вже відзначали, оскі
- Київ+380960830922