РОЗДІЛ 2
ДОСТАТНІСТЬ ДОКАЗІВ У ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ
2.1. Достатність доказів (даних) на стадії порушення кримінальної справи
Одна з основних проблем, які виникають при дослідженні процесу доказування, зазначена в заголовку, а саме: чи може йти мова про докази на стадії порушення кримінальної справи (а відповідно і про оцінку доказів з точки зору їхньої достатності)? В ч. 2 ст. 94 КПК зазначено, що справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Використання в законі терміну "достатні дані" дало підставу для початку полеміки в процесуальній літературі стосовно того, чим власне є ці дані. Деякі процесуалісти вважають, що фактичні дані у стадії порушення кримінальної справи є зародками майбутніх судових доказів [9, с. 13], інші стверджують, що ці дані є вже саме доказами у справі [200, с. 23; 61, с. 95; 86, с. 62; 112, с. 29-30; 198, с. 71]. На нашу ж думку, правильним є погляд на фактичні дані в стадії порушення кримінальної справи як на такі, що не є доказами в кримінально-процесуальному розумінні. Наведемо аргументи на підтвердження цієї тези і звернемося спочатку до аналізу чинного кримінально-процесуального законодавства.
По-перше, в ч. 1 ст. 65 КПК України зазначено: "доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані", це означає, що будь-які фактичні дані, які не знаходяться в рамках кримінальної справи, отримані до порушення кримінальної справи або після її закінчення, взяті поза кримінальною справою, доказами, за змістом закону, не є. Аналогічну за змістом норму містить і ч. 1 ст. 66 КПК України, яка надає право особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокуророві і суду збирати докази лише у справах, які перебувають в їх провадженні, а це можливо лише після порушення кримінальної справи та винесення відповідною особою постанови про прийняття вже порушеної справи до свого провадження. Частина 3 ст. 66 КПК України надає право особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокуророві і суду доручати підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі знову ж таки лише у справах, які перебувають в їх провадженні. В цьому ж контексті необхідно тлумачити і можливість подання доказів будь-якими громадянами, підприємствами, установами, організаціями, відповідно до ч. 2 ст. 66 КПК України. Тобто мова тут йде не про можливість подання зазначеними особами доказів до моменту порушення кримінальної справи, а про їхнє право після порушення кримінальної справи давати показання як свідки, або надавати в розпорядження особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду предмети та документи. Такий висновок можна зробити, оскільки починається ч. 2 ст. 66 КПК України вказівкою на те, що докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, а такі суб'єкти з'являються в кримінальному процесі лише після порушення кримінальної справи. Тобто до порушення кримінальної справи подання доказів неможливе, оскільки до порушення справи фактичні дані, наявні в розпорядженні осіб, які ведуть кримінальний процес, не мають статусу доказів.
По-друге, ч. 2 ст. 65 КПК України містить вичерпний перелік джерел доказів, це: показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи. Тобто тільки фактичні дані, отримані з названих джерел після проведення відповідних слідчих дій, можуть бути доказами. Слідчі дії проводяться лише в ході досудового розслідування, яке провадиться лише після порушення кримінальної справи (ч. ч. 1, 2 ст. 104, ч. 1 ст. 113 КПК України). Винятками з цього правила є норма, яка міститься в ч. 2 ст. 190 КПК України, і яка дозволяє проводити огляд місця події у невідкладних випадках до порушення кримінальної справи та відносно нова норма з ч. 3 ст. 187 КПК України, яка дозволяє до порушення кримінальної справи застосовувати арешт на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину. Саме можливість проведення огляду місця події до порушення кримінальної справи і дала свого часу підставу деяким авторам стверджувати, що в стадії порушення кримінальної справи є можливість отримувати докази [61, с. 95; 198, с. 71].
Слушні контраргументи стосовно такого твердження та інші вагомі доводи на користь думки про відсутність на стадії порушення кримінальної справи доказів з позиції притаманних їм властивостей наводять Ф. М. Кудін та Р. В. Костенко: по-перше, допустимими в цій стадії є тільки відомості, які містяться в протоколі огляду місця події. В інших випадках, вживаючи термін "достатні дані" (а не докази), законодавець має на увазі, що відомості про підготовлюваний або вчинений злочин в більшості своїй стають відомими з різних джерел, отриманих поза кримінально-процесуальним доказуванням (але в рамках процесуального пізнання). По-друге, належність відомостей, навіть відображених в протоколі огляду місця події, проведеному до порушення кримінальної справи, визначається лише зв'язком з обставинами, виключно процесуального ("ознаки злочину"), але не матеріально-правового (предмет доказування) характеру. Лише в подальшому на стадії досудового розслідування даний протокол огляду місця події може бути покладений в основу рішення про встановлення обставин предмету доказування. По-третє, встановити достовірність відомостей, які містяться в протоколі огляду місця події, неможливо, оскільки оцінка достовірності одного доказу завжди залежить від певної сукупності відомостей про факти. В стадії порушення кримінальної справи така сукупність необхідних відомостей для встановлення достовірност