РОЗДІЛ 2. ДЕРИВАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НАЗВ ГОРОДНІХ КУЛЬТУР
2.1. Способи творення та словотворчі процеси у назвах городніх культур
Інтенсивний розвиток сучасної української термінології ставить проблему терміна в розряд однієї з найважливіших у мовознавстві. За словами Т. Кияка та А. Д'якова, "в оцінці лінгвістичної природи й нормативності терміна як елемента ширшої системи - лексики спеціального функціонального різновиду загальнолітературної мови - важливо зрозуміти процес розвитку терміна, що залежить як від розвитку конкретної науки, так і від специфіки його функціонування в сфері професійного слововжитку" [50, с. 1].
Мова науки має особливі функції, термінологія оперує додатковими, порівняно із загальнолітературною мовою, способами вираження понять, тому критерії оцінки утворення термінів та їх застосування не цілком тотожні загальнолітературним. Питання виявлення значеннєвої структури термінів, системних зв'язків між ними, а також особливостей функціонування термінів у відповідних мікроконтекстах становлять особливий інтерес для сучасної лінгвістики.
Найбільш характерним, поширеним, продуктивним способом словотвору в українській мові є морфологічний, хоча деякі науковці [37, с. 52] уникають диференціації способів творення на морфологічний і неморфологічний (морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний; фонетико-морфологічний, фонетико-акцентуаційний, контамінаційний, синтаксичний).
Словотвірна функція української мови спрямована на формування нових лексичних одиниць різних частин мови (іменників, прикметників, дієслів тощо), які обслуговують потреби у називанні предметів, осіб, а також їхніх ознак, номінацію абстрактних понять, різних дій та процесів.
Для назв городніх культур характерними є словотвірні процеси, пов'язані з утворенням іменників та прикметників, а також іменниково-прикметникових сполучень. При аналізі цієї групи лексики варто застосовувати як синхронний (від. грец. syn - "спільно, разом" і chronos - "час") (описовий), так і діахронний (від грец. dia - "через" і chronos - "час") (порівняльно-історичний) аналізи, де описовий словотвір розглядає сучасні тенденції розвитку, а історичний дає змогу порівняти структуру тієї чи іншої лексеми у процесі її історичного розвитку. Крім цього, словотвір розглядається у двох площинах:
1) словотвір як процес утворення нової лексичної одиниці (первинний словотвір);
2) словотвір як вчення про словотвірну будову слова.
Термінологічні одиниці, що являють собою систему назв городніх культур, характеризуються подвійною природою: з одного боку це терміни, що широко застосовуються у науковій мові, а з іншого - знакові одиниці загальновживаної лексики української мови, що підпорядковуються правилам та законам, діють на різних рівнях цієї системи. Причому ці дві відносно окремі системи постійно взаємодіють, збагачуючи одна одну, бо, на думку Л. Симоненко, "...наукові поняття часто виникають на основі загальномовних значень, а система загальномовних значень збагачується науковими поняттями" [164, с. 26].
Якщо розрізняти зовнішнє, тобто формальне, або морфологічне словотворення, і внутрішнє, тобто семантичне словотворення, тобто зміну значення слів, то внутрішнє словотворення слід віднести до семасіології. В індоєвропейських мовах зовнішня деривація здійснюється за допомогою:
1) афіксації (префіксації та суфіксації);
2) осново- і словоскладання (лексичної композиції). Кількість словотворчих афіксів, звичайно, обмежена. Префіксів, як правило, менше, ніж словотворчих суфіксів.
У словотворі української мови можна виявити такі особливості застосування суфіксів: 1) лінійне нанизування суфіксів (лінійна деривація), яке є непоширеним серед назв городніх культур (огірок - огірочник - огірочників); 2) радіальна схема словотвору, в якій від центрального слова творяться усі похідні слова (деривати):
Етимологічний аналіз назв городніх культур вказує на те, що більшість лексичних одиниць, як запозичених, так і слов'янських, були словосполученнями, які в своєму складі мали такі компоненти: іменник, прикметник, прийменник. Терміни-назви слов'янського походження серед похідних частин мови мають дієслова та прикметники.
Від двокомпонентного словосполучення "прикметник + іменник" утворилися такі терміни: гарбуз ("ослячий огірок"); диня ("надутий овоч"); капуста ("квашена (консервована) капуста"); картопля ("земляна бульба"); огірок ("солоний огірок"); петрушка ("гірська (скельна) селера"); помідор ("золоте яблуко" < "яблуко із золота": прийменник di (укр. із), що став причиною появи приголосного [д]); спаржа ("молодий пагін"); топінамбур ("земляне яблуко", "ієрусалимська картопля"); лобода ("гусяча лапка"); катран ("Боже дерево", "полин пахучий"); шампіньйон ("їстівний гриб").
Від двокомпонентного словосполучення "іменник + іменник" утворилися такі терміни-назви: бурячник (буряк) ("батько поту"); перець ("зернина перцю").
Характерним явищем є збереження іменниково-прикметникових словосполучень: буряк - "батько поту"> буряк червоний (столовий), буряк білий (цукровий, кормовий)).
Окрему групу становлять терміни, утворені від поєднання двох іменників, що не входять до складу словосполучення: естрагон (прикладка "дракон-трава"); мангольд (англ. man - "людина", gold - "золото"); кольрабі (cavoli - "капуста", rape - "ріпа"); патисон ("пиріг", "паста (тісто)").
Структуру словосполучення "іменник + прийменник + іменник" має термін диня: "яблуко з Кедонії", а також первинна форма словосполучення у терміна помідор: "яблуко із золота".
Від одного іменника утворені такі терміни: артишок (articiocco), біб (faba), гісоп (ezob), кабачок (kabak), кавун (кavun), квасоля (phaseolus), кмин (carum), коріандр (Coriandrum), морква (мръкы), пастернак (pastinaka), томат (tomate), ревінь (ravand), редиска (radix), редька (redik), селера (???????), скорцонера (Scorzonera), ріпа (rapum), фенхель(Foeniculum), фізаліс (Physalis), цибуля