РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Матеріал дослідження
На основі аналізу 1292 карт розвитку підлітків 15-18 років (форма №12) нами відібрано 460 хворих, яким був виставлений діагноз ВД. 15-річними вважали осіб віком від 14,5 до 15,5 років, 16-річними - від 15,5 до 16,5 років, 17-річними - від 16,5 до 17,5 років, 18-річними - від 17,5 до 18,5 років.
Статево-віковий розподіл обстежених наведено на рис. 2.1.
Рис.2.1. Статево-віковий розподіл обстежених.
Серед обстежених хлопців було 242 (52,6%), дівчат - 218 (47,4%). 15-річних підлітків було 140 (30,4%), 16-річних - 130 (28,3%), 17-річних - 124 (27,0%) і 18-річних - 66 (14,3%). За віком хлопці поділялись наступним чином: 15-річних було 78 (32,2%), 16-річних - 66 (27,3%), 17-річних - 66 (27,3%) і 18-річних - 32 (13,2%). 15-річних дівчат було 62 (28,4%), 16-річних - 64 (29,4%), 17-річних - 58 (26,6%) і 18-річних - 34 (15,6%). 110 юнаків з ВД відносилися до так званих "важких". Серед них палили 105 (95,5%).
Отже, частота ВД в цій віковій групі складала 35,6%.
Згідно класифікації В.Г. Майданника і співавт. (1999 р.) на основі анамнезу, скарг, з урахуванням даних інструментальних досліджень (ультрасонографія органів черевної порожнини, електрокардіографія, ехокардіографія) обстежені поділені на чотири групи за клініко-патогенетичною формою ВД: ВСД, НЦД, ВВД та ПВН.
Супутня патологія з боку внутрішніх органів може загострювати перебіг ВД. Зважаючи на це, включення підлітків в дослідження відбувалось після відповідного лікування.
Діагноз ВСД встановлювали на підставі таких основних синдромів та клінічних проявів:
1. Синдрому порушення функції збудливості міокарда (тахі-, брадикардія, екстрасистолія, прискорення атріовентрикулярної провідності, уповільнення внутрішньошлуночкової провідності).
2. Гіперкінетичного синдрому (погранична артеріальна гіпертензія, збільшення ударного об'єму крові).
3. Синдрому скоротливої дисфункції міокарда (неприємні відчуття в ділянці серця, задишка під час фізичного навантаження, артеріальна гіпотензія).
4. Синдрому тонічної дисфункції міокарда (пролапси клапанів серця, порушення тонічності папілярних та хордальних м'язів серця).
5. Міокардіального (міокардіодистрофічного) синдрому (стійкі кардіалгії, що посилюються під час фізичного навантаження, ознаки порушення реполяризації).
НЦД встановлювали якщо в клінічній картині переважали цефалгії, що посилювалися у ранкові години після нічного сну, під час натужування, нападів кашлю, в разі звішування голови з ліжка; зміни з боку нервової системи і психоемоційні розлади (психоемоційна нестійкість, помисливість, схильність до нав'язливих станів і тривог тощо); прояви синдрому дезадаптації (млявість, швидка втомлюваність, зниження працездатності, підвищена чутливість до зміни погоди, гіпоксії тощо); порушення терморегуляції, ожиріння тощо; наявні ознаки порушення транскапілярного обміну (набряклість обличчя, кінцівок, поліартралгії тощо).
Клінічними проявами ВВД вважали порушення в системі дихання (відчуття браку повітря, скутість дихання, глибокі шумні, нав'язливого характеру вдихи), дискінезії ШКТ, жовчовивідних шляхів, мікційну недостатність (нейрогенний сечовий міхур, денний та нічний енурез тощо).
Діагноз ПВН встановлювали на підставі таких критеріїв:
1. Повторюваність пароксизмів (не менше від трьох упродовж трьох тижнів у ситуаціях, не пов'язаних зі значними фізичними навантаженнями або іншими, загрозливими для життя, ситуаціями, дією якихось речовин і не зумовлених соматичними захворюваннями).
2. Наявність 4 з 12 наведених нижче полісистемних вегетативних симптомів й емоційно-афективних розладів: пульсації, сильного серцебиття, прискорення пульсу, пітливості, ознобу, тремору, відчуття браку повітря, задишки, утрудненого дихання, задухи, болю або дискомфорту в лівій половині грудної клітки, нудоти або абдомінального дискомфорту, відчуття запаморочення, несталості, легкості в голові або відчуття непритомності, дереалізації, деперсоналізації, страху збожеволіти або здійснити неконтрольований вчинок, страху смерті, відчуття оніміння або поколювання (парестезії), хвиль жару або холоду.
3. Відсутності інших соматичних та психічних захворювань.
Отже, в розробку взяті результати обстеження 460 підлітків, які страждають на ВД.
2.2. Методи обстеження
Проводилось комплексне обстеження підлітків, яке включало загальноклінічне обстеження, вивчення типів акцентуацій особистості юнаків, оцінку вегетативного статусу, вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення діяльності, інструментальне обстеження (електрокардіографія, реоенцефалографія, електроенцефалографія, ритмокардіографія та інші для виключення органічної патології).
Загальноклінічне дослідження включало загальний аналіз крові та сечі, рівень цукру в крові та інші в залежності від потреби. Обстеження проводилось в період навчання в школі. Клінічний огляд здійснювався групою спеціалістів - педіатром, терапевтом, ендокринологом, психотерапевтом, отоларингологом, кардіологом та гематологом.
Комплексна оцінка фізичного розвитку проводилась з урахуванням зросту та маси. Гармонійно розвинутими вважали підлітків, у яких маса і зріст коливались в межах одного сигмального відхилення (М±у). При різниці між показниками від у до 2у фізичний розвиток вважали вірогідно вищим або нижчим середнього, а при різниці від 2у до 3у - високим або низьким і розцінювали як дисгармонійний.
Статевий розвиток оцінювали під час поглиблених оглядів. При оцінці статевого розвитку хлопців визначали стан вторинних статевих ознак за Танером і час їх появи: мутація голосу, збільшення хрящів гортані, ріст волосся на лобку і пахвових ямках, на обличчі. Проводилась генітометрія (вимір обводу яєчок з визначенням їх консистенції і довжини статевого члену). Визначався індекс маскулінізації. Розвиток вторинних статевих ознак фіксували наступним чином: Р -