РОЗДІЛ 2
ДИДАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ УЧИТЕЛІВ ПРАЦІ
У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ (1950 - 1991 рр.)
2.1. Проблеми змісту підготовки вчителів трудового навчання
У перше післявоєнне десятиліття значну увагу було приділено розробці та втіленню програм підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів. У цей період, як уже зазначалося, відбувався процес відновлення педагогічних навчальних закладів. На вищу школу покладалися завдання готувати висококваліфікованих спеціалістів, виконувати науково-дослідні роботи, створювати підручники і навчальні посібники, вести підготовку науково-педагогічних кадрів, здійснювати підвищення кваліфікації викладацького складу вищих і середніх навчальних закладів [130; 162]. Нові методичні документи орієнтувались на підготовку вчителів різних профілів, що було пов'язано з реорганізацією кафедр педагогічних інститутів, зміною навчальних планів, удосконаленням навчальних програм тощо [269; 333; 334; 337; 341]. Особливу роль було відведено покращенню викладанню загальних наукових предметів та зменшенню часу на вузькі, спеціальні дисципліни.
Велику увагу приділяли вихованню студентів у дусі комуністичної ідеології, соціалістичного інтернаціоналізму, радянського патріотизму, готовності до захисту соціалістичної вітчизни тощо. Вважалося, що учитель повинен володіти високим рівнем ідейно-теоретичної та політичної підготовки; широкою ерудицію, глибокими знаннями свого предмету та педагогічної науки, особливо вікової фізіології, дитячої та педагогічної психології, теорії та історії педагогіки, окремих методик; організаторськими здібностями, досвідом практичної діяльності, знаннями передового досвіду та досягненнями науки; високою комуністичною моральністю; працелюбністю; усвідомлювати власний обов'язок; бути патріотом [150, 165].
Розв'язання цих завдань призвело до заідеологізованості освітньо-виховного процесу у педагогічних вищих навчальних закладах, відірваності від життя, догматизму. Авторитарна педагогіка спричинила спотворення змісту освіти. Національна школа поступово втрачала своє обличчя. Інститути підготовки вчителів в основному були російськомовними. Навчання й виховання студентів спрямовувалось здебільшого на формування слухняності як головної професійної риси. Взірцем ставав педагог, який добре засвоїв курс історії КПРС [48; 51; 74; 77; 142]. Педагогічні ВНЗ готували не вчителя у справжньому розумінні слова, а вчителя "предметника-урокодавача".
Особливістю системи освіти у другій половині ХХ століття, у тому числі й підготовки вчителя, була переобтяженість навчальних планів матеріалом, прагнення будь-що втиснути до сталих рамок обсяг навчального предмету, досягнення російської науки, а на вітчизняну українську не залишалося ані місця, ані планового часу. Склалася традиція, що обсяг знань фахівця має бути значно ширшим, ніж обсяг його вмінь. Інертність освіти проявлялася також у недостатній обізнаності педагогів з досягненнями їхніх колег у зарубіжних країнах, що призводило до відсталості вітчизняної педагогічної науки і шкільної практики.
Зміст професійної освіти учителя трудового навчання того часу становив своєрідну модель вимог суспільства щодо його підготовки [273; 286; 320; 321]. Основна мета навчання зводилась до виконання таких завдань: завдання, зумовлені науково-технічним прогресом; завдання, обумовлені соціалістичним устроєм; завдання, зумовлені специфічними особливостями професії.
Як зазначалось у нормативних документах, виховання учителя трудового навчання передбачало таку його підготовку, яка б забезпечила можливість реалізації ним синтезу наукових знань, методичного мистецтва і професійно значущих особистих якостей у всій системі навчання та виховання учнів: у викладанні спеціальних дисциплін та виробничого навчання, у позаурочній роботі з технічної творчості, здійсненні політично-виховної та спортивної роботи. В умовах навчання педагогічних ВНЗ були передбачені такі завдання:
* оволодіння марксистсько-ленінською теорією, знання та розуміння важливих політичних, господарських культурних завдань, усвідомлення значення науково-технічного прогресу для прискорення соціально-економічного розвитку країни, розуміння значущості своєї праці;
* теоретична підготовка і набуття необхідних загальноосвітніх, загальнотехнічних, інженерних і психолого-педагогічних знань та вмінь;
* практична підготовка з однієї або декількох спеціальностей, пов'язаних з виробництвом;
* оволодіння методикою професійного навчання і виховної роботи, уміннями систематично вдосконалювати свою педагогічну майстерність;
* оволодіння вмінням координувати психолого-педагогічними, соціально-економічними, техніко-технологічними факторами навчально-виховного процесу.
Досліджуючи зміст професійної підготовки вчителів праці, ми дотримувались циклічної структури, розробленої вченими (С.Єлкановим, А.Кудайкуловим, І.Лернером, Р.Назімовим, М.Савіним, В.Сластьоніним та ін.) на основі аналізу основних компонентів педагогічної діяльності. Вивчення архівних матеріалів свідчить про те, що за період 1956 - 1991 рр. впроваджувалось дев'ять навчальних планів підготовки учителя праці, де незначною мірою змінювалось співвідношення між дисциплінами, що вивчались [273; 283; 286; 290]. Фахівців готували шляхом вивчення таких навчальних циклів: соціально-економічний, психолого-педагогічний, спеціальний (у тому числі загальнонауковий, загальнотехнічний, методичний та ін.) [265; 268]. Лише з кінця 80-х рр. ХХ століття до навчальних планів ввели окремі загальнокультурні дисциплін (табл. 2.1).
Таблиця 2.1.
Динаміка обсягу циклів навчальних дисциплін
у підготовці вчителя трудового навчання
Цикли навчальних дисциплінНавчальні плани1957 р.
Фізика і основи виробництва, %1959 р.
Фізика і електротехніка, %1971 р.
Загально технічні дисципліни і праця, %1973 р.
Загально технічні дисципліни і праця, %1979 р.
Загально технічні дисципліни і праця, %1983
Загально техніч