РОЗДІЛ II. СУБ'ЄКТИ ЗАСТОСУВАННЯ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА ТА ЇХ ФУНКЦІЇ ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
2.1. Правові підстави і порядок забезпечення застосування конфіскації майна на стадії досудового розслідування
Притягнення до кримінальної відповідальності є необхідним і найбільш значущим засобом в охороні суспільства від злочинних посягань. Разом із тим притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі органами досудового розслідування обвинувачення у вчиненні злочину.
Діяльність органів досудового розслідування щодо забезпечення застосування конфіскації майна як додаткового покарання та конфіскації засобів і знарядь вчинення злочину автором досліджувалась при аналізі робіт відомих вчених Н.К. Бабича [5], М.І. Бажанова [7], В.В. Коваленка [64], В.К. Лисиченка, П.В. Цимбала [84], В.Г. Лихолоба [86], В.Т. Маляренка [88], І.Л. Марогулової [89], Ф.М. Марчука [91], В.М. Тертишника [158], Б.Д. Тейтелбома [160], О.В. Усенка [181] та ін.
Проблеми, що розглядалися цими науковцями, переважно стосуються криміналістичних особливостей застосування конфіскації майна як додаткового покарання; її впливу на стан злочинності в цілому; напрямів удосконалення взаємодії державних органів у сфері протидії організованій злочинності. Разом з тим, забезпечення застосування конфіскації майна залишилося поза увагою науковців.
На стадії досудового розслідування забезпечується застосування конфіскації двох видів - конфіскація майна як додаткове покарання за вчинений злочин (ст. 59 КК України) і конфіскація майна, що визнане засобом чи знаряддям вчинення злочину, предметом злочину або майна, що нажите злочинним шляхом, тобто речових доказів (ст. 78 КПК України).
Щодо забезпечення конфіскації майна, як додаткового покарання за вчинений злочин, відповідно до положень однієї з вище перерахованих статей КК України, то правовою підставою її забезпечення є ч. 2 ст. 125 КПК України, де зазначено, що у справах про злочини, за які кримінальним законом передбачено конфіскацію майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.
З аналізу кримінальних справ судів майже із всіх областей України, можна зробити висновок, що на судовий розгляд надходить багато справ про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, але слідчі не завжди вживають необхідних заходів щодо забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна і, відповідно, не складають про це постанови.
Нами було проведено дослідження 465 кримінальних справ за 2004 - 2006 р.р., та здійснений їх аналіз щодо забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна. На основі цього ми зробили висновок, що лише в 17 % надійшовших до суду кримінальних справ про злочини, в яких передбачено покарання - конфіскація майна органами досудового розслідування був своєчасно складений опис майна і накладений арешт. При цьому, в 25 % справ органами досудового розслідування, не було виконано вимог ст. 125 КПК України, і не вжито ніяких заходів по забезпеченню можливої конфіскації майна, навіть у тих випадках, коли санкція статті передбачала обов'язкове її призначення (див. додаток Б). Але й у тих 17 % випадків, арешт, як правило, був накладений на майно, що знаходилося безпосередньо на злочинцю при затриманні: гроші на "кишенькові витрати", золоті ланцюжки, хрестики, каблучки, сережки тощо.
Заходи щодо забезпечення можливої конфіскації майна мають вживатися за ініціативою слідчого. Він повинен запобігати приховуванню цінностей, грошей або іншого майна, що підлягає конфіскації [ 86, с. 196].
Однак на практиці органи досудового розслідування тільки в поодиноких випадках виконують вимоги вказаних вище статей КПК України. Постанови про накладення арешту на майно обвинувачених виносилися у більшості випадків (більш 67%) з моменту затримання особи до вживання заходів по забезпеченню можливої конфіскації (виїзду на місце проживання підозрюваного (обвинуваченого) для опису його майна, і накладення на нього арешту, вживання заходів по розшуку майна) проходило більше двох тижнів і навіть, в багатьох справах, під час завершення досудового слідства (див. додаток Б). В протоколах таких справ зовсім невипадково зазначалося про відсутність майна, на яке міг бути накладений арешт. Це давало можливість обвинуваченим чи їхнім родичам (або іншим зацікавленим особам) приховувати майно, що підлягало опису або заміняти цінні речі малоцінними.
Органи досудового розслідування у справах про злочини, за вчинення яких КК України передбачена обов'язкова конфіскація майна, у переважній більшості вивчених справ, не з'ясовували відомостей щодо наявності в обвинувачених транспортних засобів, грошових вкладів у банках, зареєстрованого, як власність, в БТІ житла тощо. Наприклад, у багатьох справах, що надходили до судів, не було запитів органів досудового розслідування у БТІ, ДАІ, банки про наявність майна в обвинувачених за статтями, що передбачали конфіскацію майна. У справах, за якими засуджені є громадянами інших держав, взагалі не з'ясовувалась наявність у обвинуваченого майна, що підлягає конфіскації за чинним КК України.
І.Л. Марогулова, критикуючи практику призначення фіктивних, власне кажучи, конфіскацій, пропонувала в тих випадках, коли слідчі органи не здійснили необхідних заходів щодо виявлення майна, з метою забезпечення можливої конфіскації направляти кримінальну справу на додаткове розслідування мотивуючи неповнотою проведеного розслідування, а в тих випадках, коли знайти майно все-таки не вдалося [90, с. 10], замінити конфіскацію - штрафом. Перша пропозиція заслуговує на увагу, однак необхідно враховувати, що суд не завжди має можливість за власною ініціативою повертати кримінальні справи для проведення додаткового розслідування в зв'язку з неповнотою слідства. Разом з тим, подібну функцію може і повинен викону