РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ЕЛЕКТРОННОГО ЖУРНАЛУ
ЯК ВИДУ ДОКУМЕНТА ТА ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ:
ОСНОВНІ ЕТАПИ
2.1. Журнал у системі наукової комунікації: еволюція від друкованого до оригінального електронного видання
На початку ХХІ століття з впровадженням новітніх інформаційно-комп'ютерних технологій відбуваються радикальні зміни у структурі наукових комунікацій. Зрушення, що відбулися в розвитку людської цивілізації з появою комп'ютерних комунікаційних технологій, зокрема Інтернету, а останнім часом і GRID-технологій, називають четвертою революцією (після появи мови, писемності та друкування). Інформаційна діяльність стала провідним фактором соціально-культурного та суспільного розвитку людства, безумовно, позначившись і на процесах наукової комунікації, як власне і розвиток науки спричинив цю четверту революцію. Адже появою Інтернету - Всесвітнього павутиння - людство теж зобов'язано прагненню вчених-фізиків до спілкування та обміну ідеями.
Світова наука в останні десятиліття розвивалася за кількома напрямами. З одного боку, поглиблюється спеціалізація досліджень (через поділ та деталізацію наукових дисциплін у цілому), з іншого, - стрімко розширюється географія досліджень з різних дисциплін - проекти геноми людини, космічні технології, фізика високих енергій, біологічна інформатика тощо, - все це потребує активних засобів наукової комунікації, як необхідної складової науки, без якої остання не може розвиватися. Більш того, наукова комунікація - рушійна сила науки.
Серед засобів (каналів) наукової комунікації - через текст (публікації) та через міжособистісне спілкування (конференції тощо) - чільне місце по праву належить журналу. Всі канали наукової комунікації є важливими, особливо через можливість використання вченими інформації, що міститься в різних каналах, завдяки взаємозалежності у забезпеченні ними інформаційної мережі.
Науковий журнал був і продовжує залишатися на сьогодні найбільш успішним та вдалим засобом наукової комунікації в усій історії науки. Він як першоджерело для опублікування наукових досягнень, теорій, результатів досліджень, місце для критичного розгляду нових ідей тощо відіграє важливу роль у розповсюдженні наукової та технічної інформації. Публікації в наукових журналах за оперативністю завжди випереджали інші види публікацій, наприклад, монографій, тому науковий журнал упевнено вважається серцем системи наукової комунікації, в той час як монографії, реферати та бібліографічні огляди, а наразі і сучасні бази даних, грають лише допоміжну роль. Крім того, науковий журнал - найбільш ефективна та низьковартісна модель публікації наукової інформації, коли дослідники періодично надсилають результати своїх розвідок до видання, де вини збираються та друкуються, як правило чотири рази на рік. Саме наукові журнали, особливо в природничих та технічних науках, є основою для опублікування результатів досліджень та нових ідей, наукового спілкування.
Поява нової форми наукового журналу - електронного - в останні десятиліття спричинила цілу низку змін власне й у самій системі наукової комунікації, в усіх складових ланцюга "автор - наукова праця - публікація - видавництво - бібліотека - читач". Електронний журналу не змінив сутнісних функцій журнальної моделі наукової комунікації - джерела першопублікації наукової ідеї - моделі, що з'явилася кілька століть тому, і, незважаючи на пошуки альтернативних шляхів на різних етапах, була і залишається ефективною, пріоритетною та вдалою у письмовій науковій комунікації. Розглянемо основні історичні етапи розвитку наукового журналу як моделі спілкування науковців.
2.1.1. Друкований науковий журнал: від виникнення 1665 р. - до середини 1960-х рр. Детально історію появи наукових журналів досліджено американськими вченими Ф. Гаррісоном [236], Д. Кроніком [237], А. Мідоу [238], Б. Гаугтоном [239], французьким дослідником Б. Морганом [240], британською вченою Дж. Ламберт [241], українським науковцем П. Федченком [242] та ін.
Науковий журнал має уже 350-літню історію, а його виникнення стало відліковим в історії науки. Це - результат спочатку неоформленого, а потім регулярного обміну листами між ученими щодо підсумків досліджень. На ранніх етапах розвитку науки науковці (natural philosophers, як тоді вони звалися) були розмежовані географічно, чи спілкувалися лише в рамках однієї певної території. Комунікації фактично були відсутні, або мали спорадичний характер, і лише інколи нові знання або ідеї передавалися через листи, нотатки чи особисте спілкування під час мандрівок. Поступово з XVII століття, почали розвиватися та оформлюватися наукові товариства - громади науковців за спільними інтересами, спочатку окреслені географічно в межах однієї країни. Центральне місце у спілкуванні таких товариств відігравали публікації, через які оприлюднювалися наукові ідеї чи результати досліджень. Публікації збираються тематично в спеціальні видання - наукові журнали, що з'являються одночасно в середині XVII століття у Великій Британії та Франції.
Появі наукової періодики сприяли дві події: розвиток наукових товариств та газет у середині 1600-х років. Період XVI - XVII століття дослідники взагалі вважають епохою наукової революції через зміни, що відбулися тоді у розвитку інтелектуальної думки та наукової комунікації. Епоха європейського Відродження викликала небувалий розквіт літератури і всіх видів мистецтва, сприяла винаходу книгодрукування, тобто тих специфічних форм цивілізації, для розвитку яких існували вже не тільки певні традиції, а головне - суспільні потреби і ґрунт. Це не могло не спричинити зміни і в науковій комунікації. Безперечно, виникнення наукових журналів зовсім не було випадковим. Здійснення наукових досліджень та створення наукових товариств в ХVІ - ХVІІ ст. потребувало особливої форми спілкування. Комунікаційні зв'язки вчених до цього існують в основному в межах окремих коледжів (hidden colleges) чи у персональному листуванні. Науковці у листах колегам