РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО В ПЕРІОД ЗАВЕРШЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ,
ПОЛІТИЧНОЇ ТА ГОСПОДАРЧОЇ КРИЗИ ПОЧАТКУ 20-х рр.
2.1. Економічний спротив селянства та натуралізація селянського господарства як наслідок комуністичного експерименту
Основним питанням економічної політики більшовиків в українському селі було питання про розподіл між державою та виробниками прав на розпорядження результатів господарської діяльності, що, головним чином, було пов'язано з держаною заготівлею хліба за твердими цінами та примусовою розверсткою. Більшовицьке керівництво вирішення цього питання, в першу чергу, пов'язувало з процесом одержавлення засобів виробництва в галузі економіки, домінуючими елементами якого стають націоналізація землі, великих і середніх, а пізніше і дрібних підприємств. Оскільки на перше місце в державній економіці висувається комуністична доктрина, починає ліквідовуватись приватна власність, обмежуватися товарно-грошові відносини, які більшовики намагаються замінити прямим продуктообміном.
Вирішення аграрного питання в Україні ЦК РКП(б) та ЦК КП(б)У бачило лише у встановленні на селі державної диктатури комуністів, що набуло особливо гострого значення у світлі того соціального процесу, який А. Граціозі охарактеризував як "селянський національно-соціалістичний визвольний рух" [90, 21]. Одним із суттєвих проявів державної диктатури стає введення продрозкладки, яка позбавляла селянство права розпоряджатися результатами своєї праці, і поява пов'язаних з нею продовольчих органів УСРР.
Базуючись на тих самих засадах, що і в радянській Росії, продовольчі органи УСРР, створювалися для примусового вилучення хліба. Як і планувало більшовицьке керівництво вони стали органами командно-адміністративної системи "воєнного комунізму", що спричинила конфлікт радянської влади з селянством. Звернення ж до документів тієї пори вказує на початок використання владою виключно грабіжницького підходу у відносинах з селом. Ще на початку 1918 року перший радянський уряд України - Народний комісаріат, висунув до всіх місцевих органів вимогу негайно приступити до вилучення всіх надлишків хліба та інших продуктів, у противному випадку погрожуючи саботажникам вчинити арешти та передачі революційному суду як ворогів народу та революції [91, 5].
Свідченням не лише грабіжницького підходу радянської влади до українського селянства, а і пошуків керівництвом РКП(б) виходу з тупика, стала політика загравання з селянською масою, яка почалася з проголошення ідеї примирення з "середняком", яку висунув Ленін на початку 1919 року. "Селянські повстання, - писав Ленін, - є самим яскравим вираженням політичних коливань селянства... тому необхідно задовольнити якомога більше середнє селянство... забезпечити йому можливість вільно господарювати" [92, 217]. Популістська політика РКП(б) та ЦК КП(б)У дозволили 15 квітня 1919 року постановою ВУЦВК "Про загальнодержавний облік та розподіл продуктів і предметів домашнього господарства" остаточно ввести в Україні економічну диктатуру комуністів та продрозверстку [93, 3].
У відповідності до постанови ВУЦВК від 15 квітня 1919 року, в Україні різко зростає кількість експропріаторів хлібних лишків, загони яких поповнюються представниками губернських та повітових воєнно-продовольчих бюро. На середину 1919 року в селах України діяв 71 продовольчий загін, контингент якого коливався від 55 до 71 тисячі чоловік [94, 55]. Основне завдання, яке стояло перед продовольчими загонами, полягало в організації комітетів бідноти та у боротьбі з селянами які не хотіли виконувати продрозверстку, збройними виступами проти влади. Через розгортання збройної боротьби, економічний опір селянства планам більшовиків, продрозверстка у 1919 році по Україні була виконана лише на 14 %. "Село, - зазначає з цього приводу А. Граціозі, - перетворилось у самостійну, замкнену в собі, феодального типу державу, ворожу новому більшовицькому режиму і готову боротися з ним не тільки за землю, але і за еквівалент своєї праці" [95, 33].
Поширення процесу вилучення продовольства та майна по розверстці у переважної більшості селян змушувало їх всіма можливими засобами опиратися експропріаціям. Спираючись на селянський повстанський рух, селяни все частіше виступають проти продзагонів, тому в період 1919 - 1920 років звичними стають відомості про зриви розверстки. Так, у доповіді "Про роботу Донецького губревкому" (13 лютого 1920 р.) вказано: "Селянський опір мав серйозний характер на ґрунті виконання розверстки" [96, 32]. Ту саму ситуацію спостерігаємо і на Миколаївщині - матеріал міститься у щомісячному повідомленні "Про контрреволюційні виступи і їх ліквідацію на території Миколаївської губернії" (лютий - серпень 1920 р.): "Селяни дуже активно виступають проти розверстки " [97, 3]. У звіті № 13 інформаційно-інструкторського Підвідділу Відділу управління губревкому "Про становище у повітах Київської губернії" (червень 1921 р.) знаходимо схожі відомості: "Викачування розверстки, що пов'язане з конфіскацією майна, налаштовує селян круто вороже до радвлади" [98, 68].
Загострення ситуації на селі, викликане активним виконанням більшовиками розверстки, не зупиняло їх у застосуванні усіх можливих заходів, починаючи від адміністративних та організаційно-політичних, і закінчуючи ідеологічними та моральними. Керівництво більшовиків не вбачало нічого трагічного в методах, що використовувалися для досягнення поставленої мети [99, 353]. Не відставали від вищого керівництва і місцеві органи. Так, 22 січня 1921 року у Наказі № 5 Житомирського повітревкому було ухвалено: "Виконати державну розверстку, наскільки вистачить можливих сил" [100, 49]. Є свідчення і більш відвертішого ставлення до продрозверстки - в тезах "Про виробничу пропаганду" для політробітників (14 лютого 1920 р.) проголошувалось: "В даний момент селянські ресурси повинні бути взяті в руки з таким розрахунком, щоб, не зруйнувавши господарчої міцності селянина, взяти в свої руки економічну диктатуру на селі" [101, 28].
Розгортанн