РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ, ПОЧАТОК ГРОМАДСЬКОЇ ТА
ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Н.Я. ГРИГОРІЄВА (1883-1916 рр.)
Формування світогляду людини, становлення її особистості - складний, тривалий процес, що відбувається під впливом багатьох різноманітних факторів. Без його дослідження неможливо вивчити діяльність будь-якої постаті, зрозуміти, пояснити й оцінити її дії. Встановлення витоків, з'ясування умов формування світогляду Н.Григорієва є пролегоменами до дослідження всієї його громадсько-політичної і культурно-просвітницької діяльності.
Життя Никифора Яковича Григорієва почалося 9 лютого 1883 р. у містечку Бурти Черкаського повіту Київської губернії (тепер - с. Бурти Шполянського р-ну Черкаської обл.) у бідній сім'ї сільського вчителя Якова Карповича Григорієва і дяківни Теодори (Федори) Тетеренчук. Никифор був останньою, тринадцятою дитиною.
Його дитинство було нелегким: до трьох років він втратив дев'ятеро братів і сестер через дифтерит, мати не змогла пережити трагедії й теж пішла з життя. Батько вчителював у сусідніх селах, аби прогодувати родину, й вихованням хлопця переважно займалася мачуха - працьовита селянка Марта1. Але Никифор, дякуючи своїй вдачі і найближчому оточенню, яке попри бідування не пригноблювало його психологічно, ріс кмітливим, жвавим хлопцем з почуттям власної гідності.
Н.Григоріїв рано почав аналізувати соціально-економічне становище своєї родини. Відтворюючи пізніше власні дитячі спроби соціальної ідентифікації, він згадував: "Сусідами у нас були з одного боку - бідні жиди, а з другого - незаможні люди, а з третього - "дуки"... "Люди" мали поле, худобу, коней, свиней, курей, а ми нічого не мали. Тільки хату та город. На свято "люди" їли паляниці, на Різдво - ковбаси, на Великдень - порося. Ми ж усього цього не мали. "Люди", "мужики" ходили у свитках, кожухах, смушевих шапках і т.п., ми ж тільки в якихось "переробках" зі старої матерії на якийсь "не то жидівський, не то мужицький лад"1.
На ґрунті нестачі грошей в сім'ї часто виникали конфлікти. Банальна проблема з одягом, перерісши побутові рамки, стала одним з перших важливих психологічних чинників формування характеру і світогляду Н.Григорієва, на чому він сам акцентував увагу: "Перший акт мого соціально-національного самоопреділення десь коло року 1890 спричинили штани"2. Тоді семирічний Никифор, усвідомивши, що батьки не можуть купити йому нові штани замість старих (через які над ним знущались однолітки), сам заробив гроші тяжкою працею на панському полі. Крім омріяних штанів, це дало йому можливість відчути соціальну упослідженість на тлі способу і рівня життя заможніших сусідів.
Та, зарахувавши себе до бідняків, Никифор збагнув, що належність до вищої соціальної верстви має визначатися не лише рівнем заможності, а й рівнем освіти. Усвідомити це допоміг батько, якого він часто супроводжував під час вчителювання. Саме від нього успадкував Никифор потяг до знань. На все життя запам'яталися йому батькові приказки "Хвастайся не тим, що маєш, а що вмієш", "Найбільше багатство в голові, а не в кишені". Яків Карпович став і його першим шкільним вчителем3.
Після батькової науки хлопець продовжив здобувати початкову освіту у буртинській церковнопарафіяльній школі. Схоластичне навчання по псалтирях і часословах з допомогою "товстої дубової лінійки", за його словами, не приносило задоволення, а спонукало до спроб розважитися, читаючи книжки з шкільної бібліотеки, переважно релігійні, і самотужки вчити польську і латинську мови. Так він "вперше довідався, що книжки є не тільки для того, щоб Богу молиться та вчиться, а читати"1. Першою такою книгою для нього став "Таємничий острів" Ж.Верна, потім були інші твори іноземних белетристів. Особливо вразили хлопця твори М.Гоголя "Вій", "Ніч перед Різдвом", згодом - "Тарас Бульба", як він зазначав, "рідним чарівним змістом" і цитатами рідною мовою". Никифор почав розмірковувати, чому не пишуть книжок про селян зрозумілою їм мовою; відчув різницю між російською літературною мовою і тією, яку чув щодня. Не усвідомлюючи, що це українська, він отримав перше, ще несвідоме, відчуття мови. Важливими для розширення його кругозору стали підручники з історії: він захоплювався Я.Гусом, М.Лютером, Б.Хмельницьким, Наполеоном. Таким чином, не лише хлоп'ячі забавки, бешкетництво, до яких він виявляв схильність, а й любов до книги, зацікавлення історією формували обриси його дальших життєвих орієнтирів.
Великий вплив на формування зацікавлень Н.Григорієва справила поїздка 1895 р. до Києва. У ті дні там з візитом перебував імператор Микола ІІ, і він випадково побачив його. Це візуальне знайомство розвіяло напівказкові уявлення хлопця, який ще довго дивувався, що цар "такий самий, як і інші люди". Значно більше враження на нього справив театр М.Садовського: прекрасна гра М.Кропивницького у виставі "Дай серцю волю, то заведе у неволю" схвилювали Никифора так, що "сльози лилися самі собою" і "стерлися урочистості царської зустрічі"2. Враження були настільки сильними, що через вісім років, у 1902-03 рр., він спробував власні сили на літературній ниві. Його перше оповідання, подане до газети "Киевлянин", не опублікували. Тоді Н.Григоріїв написав драму українською мовою, яку після піврічного розгляду цензура дозволила друкувати. Редакція "Киевской старины" дала твір на рецензію С.Єфремову, який розкритикував її, але визнав письменницький хист Н.Григорієва і порадив йому вдосконалювати майстерність3.
Романтично налаштований підліток був відкритий до сприйняття всього нового, естетично значущого і на підсвідомому рівні тягнувся до української літератури, мистецтва. Почали визрівати зачатки національного світогляду Н.Григорієва, пов'язані з національно-культурницькими категоріями. В цілому ж, за його власним визначенням, тоді він мав світогляд "селянського "мужицького" хлопця"1.
На основі закладених підвалин життєвого досвіду процес формування його особистості інтенсивно просувався під час навчання у сільськогосподарській школі в м. Городищі Київс