Розділ 2. Юридична характеристика адміністративних проступків, відповідальність за які поширюється на військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу
2. 1. Поняття і юридичний аналіз адміністративних правопорушень, відповідальність за які поширюється на військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу
Відповідно до загальнотеоретичних положень правознавства "юридична відповідальність передбачається тільки за фізичне діяння, а не за думки, світогляд, соціальні та особистісні властивості" [29, с. 781 - 782; 268, с. 689 - 690]. Адміністративна відповідальність як різновид юридичної відповідальності також настає лише за певні, передбачені законодавством вчинки.
Як вже вказувалося вище, характерною ознакою адміністративної відповідальності є те, що вона встановлюється лише за певні правопорушення, а саме адміністративні.
Поняття адміністративного правопорушення (проступку) подане в ч. 1 ст. 9 КУпАП, відповідно до якої таким визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність [103].
Виходячи з положень цієї норми, можна зробити висновок про те, що адміністративне правопорушення тягне, а краще сказати - повинно тягнути за собою адміністративну відповідальність. В літературі у зв'язку з цим адміністративне правопорушення розглядається як фактична підстава адміністративної відповідальності.
Слід погодитися з думкою В.О.Печеніцина, який визначає як фактичну підставу певне загальне явище дійсності (проступок). Тобто, фактичною підставою адміністративної відповідальності можуть бути лише протиправні діяння (дії чи бездіяльність), заборонені нормою права [168, с. 11 - 12].
Визначаючи поняття адміністративного правопорушення (проступку), законодавець наводить відповідні ознаки, які мають юридичне значення. Аналіз ч. 1 ст. 9 КУпАП дозволяє виділити п'ять таких ознак, а саме: 1) протиправність; 2) винуватість; 3) дія чи бездіяльність; 4) посягання на певні суспільні відносини (об'єкт); 5) караність. Ці ознаки характерні для всіх адміністративних правопорушень, і відсутність хоча б однієї з них свідчить про те, що адміністративне правопорушення не було вчинено.
Більшість авторів, які займалися дослідженням проблем адміністративної відповідальності, наводять ще такі ознаки адміністративного правопорушення як суспільну шкідливість та суспільну небезпеку. Навколо цих ознак точиться дискусія, яка викликала чимало позицій. Всіх їх можна звести у три основні групи, зміст яких полягає в наступному: 1) адміністративним правопорушенням не властива така ознака, як суспільна небезпека, і всі вони характеризуються лише суспільною шкідливістю; 2) будь-які правопорушення, в тому числі й адміністративні, є суспільно небезпечними; 3) більшість адміністративних правопорушень є суспільно шкідливі, і лише окремі з них досягають ступеня суспільної небезпеки.
Найвідомішим представником першої групи є О.М.Якуба. По суті вона ще до реформи адміністративного законодавства в 80-х роках порушила питання про те, чи можна адміністративний проступок вважати суспільно небезпечним. О.М.Якуба стверджує, що суспільна небезпека не характерна для цього виду правопорушень. "Будучи діянням шкідливим, антисуспільним, адміністративне правопорушення позбавлене суспільно небезпечного характеру, що якісно відрізняє його від злочину" [274, с. 42].
Друга група позицій виникла на основі ідей М.Д.Шаргородського, який поширив ознаку суспільної небезпеки на всі види правопорушень [261, с. 49]. Його підтримує О.Є.Луньов, який пише: "Будь-який вид юридичної відповідальності, що використовується державою, виправданий у тих випадках, коли протиправне діяння має певний високий чи низький ступінь суспільної небезпеки" [139, с. 11].
Прихильники третьої групи намагаються вибрати так звану "золоту середину" та поєднати позиції першої та другої груп. Так, Д.М.Бахрах зазначає, що "суспільна небезпека - це об'єктивно властива окремим діянням риса... Однак законодавець може не визнати суспільно небезпечне діяння злочином або тому, що властивість діяння не до кінця пізнана, або тому, що достатньо застосування заходів адміністративного примусу, чи з інших причин. Зрозуміло, що від цього явище не перестає бути суспільно небезпечним" [19, с. 29]. Поряд з цим, на думку даного автора певні адміністративні правопорушення не можуть визнаватися суспільно небезпечними, оскільки не завдають або не можуть завдати суттєвої шкоди суспільним відносинам [19, с. 28 - 29].
У науковій літературі сформульована також позиція, відповідно до якої ні суспільна небезпека, ні суспільна шкідливість не є обов'язковими ознаками адміністративного правопорушення. Так, В.В.Лазарєв і Л.Л.Попов зазначають, що "наука не дає однозначної відповіді з приводу змістовних ознак адміністративного проступку, і було б нерозумним надавати законодавчого значення якій-небудь одній із суперечливих думок. Зокрема, вказівка на ступінь небезпеки або шкідливості проступку небагато дала б правозастосовнику у встановленні факту адміністративного правопорушення; у будь-якому разі він змушений зважати на те, визнана чи ні дана дія або бездіяльність як протиправна у самому законі" [131, с. 53].
Багато в чому дискусія про суспільну небезпеку (шкідливість) адміністративного правопорушення викликана неоднозначністю законодавства і намаганням відмежувати злочини і адміністративні проступки. Так, ч. 2 ст. 9 КУпАП вказує: "Адміністративна відповідальність за порушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності" [103]. Кримінальний кодекс України в ст. 1 ч. 2 зазначає, що саме цей нормативний акт визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами [119, с. 3]. Такого ж змісту норма була відображена і у Кримінал