РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Порушення авторського права і суміжних прав
З-посеред усіх інших об'єктів прав інтелектуальної власності найбільш уразливими для злочинних посягань є, на нашу думку, авторське право і суміжні права. Дана категорія об'єктів прав інтелектуальної власності, безумовно, належить до результатів творчої діяльності людини. Адже літературні та художні твори, комп'ютерні програми та бази даних, виконання тощо виникають лише шляхом поєднання творчої діяльності людини з технічними можливостями суспільства. Отже, об'єкти авторського прав та суміжних прав ("індустрія копірайту") є особливо чутливими до порушень. Так, якщо за два півріччя 2004 р. в Україні вироків, винесених за вчинення злочинів, передбачених ст. 176 КК "Порушення авторського права і суміжних прав" було засуджено 35 осіб, за злочини, передбачені ст. 177 КК - лише 3, а за злочини, передбачені ст. 229 КК - 4 [95]. За 2006 р. аналогічні цифри становили: по ст. 176 КК України - 39 осіб, по ст. 177 - жодного вироку, по ст. 229 - 5. У першому півріччі 2007 р. за ст. 176 КК було засуджено 21 особа, за ст. 177 КК - 1особа, за ст. 229 - 3 [94]. Виявлена тенденція, на нашу думку, пояснюється тим, що об'єкти авторського права та суміжних прав (літературні і художні твори, комп'ютерні програми і бази даних, фонограми тощо) знаходяться у вільному користуванні широких прошарків населення, і відповідно, можуть копіюватися за допомогою технічних засобів (термін copyright - позначення авторського права в країнах з англосаксонською системою права - означає право на копіювання). При незаконному копіюванні твору майнова шкода завдається суб'єкту авторського права та суміжних прав.
Для кращого розуміння специфіки кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав доцільно проаналізувати, що складає об'єкт даного злочину.
При аналізі складів злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності, особливо важливого значення набуває визначення поняття "об'єкт злочину". Адже, як зазначає В.Я. Тацій, саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежовує його від суміжних суспільно небезпечних посягань [86, с. 89]. Я.М. Брайнін також вказує на те, що об'єкт злочину визначає рід злочину і ступінь його суспільної небезпечності [27, 68]. Саме тому він є дуже важливим для правильної кримінально-правової кваліфікації діяння, адже саме об'єкт злочину визначає спрямованість злочину і є базисом визначення інших елементів складу злочину.
Найпоширенішою на даний час в Україні концепцією вертикальної класифікації об'єктів злочину є триступенева концепція, що включає в себе загальний об'єкт злочину, родовий об'єкт злочину та безпосередній об'єкт злочину. Також існує чотириступенева концепція, що доповнює цей перелік ще і видовим об'єктом (в Україні прихильником цієї концепції є, зокрема, М.Й. Коржанський). В Російській Федерації ряд вчених підтримує п'ятиступеневу концепцію класифікації, яка, окрім видового, додає ще і інтегрований (надгруповий, типовий, надродовий) об'єкт злочину [40, с. 193-196]. Вважаємо, що найдоцільніше використовувати саме триступеневу вертикальну класифікацію об'єктів злочину, адже фактично видовий об'єкт є проміжною ланкою між родовим та безпосереднім. Можна погодитись з тим, що використання інтегрованого об'єкту доцільне у випадках, коли досліджуються норми статей, розкиданих по різних розділах Кримінального кодексу України (це, зокрема, стосується і злочинів проти прав інтелектуальної власності). Проте такі випадки є поодинокими і, на нашу думку, не можуть бути підставою для виділення окремого інтегрованого об'єкта злочину.
Спираючись на вищевикладене, можна стверджувати, що дослідження об'єкту будь-якого злочину має складатися з трьох етапів. На першому має бути визначено, що саме складає загальний об'єкт злочину. Тобто вирішуються важливі теоретичні питання, які саме елементи формують об'єкти будь-якого злочину. І тільки вже на підставі цих досліджень формується наукове уявлення про родовий (на другому етапі) та безпосередній (на третьому) об'єкт злочину.
У сучасній українській правовій науці питання, що являє собою поняття "об'єкт злочину" є дискусійним. Зокрема, найбільш поширеними є принаймні два різних підходи до розуміння такого правового явища, як об'єкт злочину.
Один, найпоширеніший підхід, визначає об'єктом злочинного посягання суспільні відносини. Об'єктом злочину суспільні відносини вважали практично всі радянські дослідники. Це, зокрема, відповідало і марксистській філософії класової боротьби і кримінально-правовій політиці правлячої партії СРСР. Адже ще в п. 2 Керівних начал з кримінального права РРФСР 1919 р. вказувалося, що змістом кримінального права є правові норми та інші правові заходи, якими система суспільних відносин цього класового суспільства охороняється від порушень (злочинів) за допомогою репресії (покарання) [194, с. 83-88]. Такий підхід радянського кримінального права зберігався і в наступні роки, а також відобразився в наукових дослідженнях з даної проблеми. Тому радянська кримінально-правова наука традиційно вважала об'єктом злочину саме суспільні відносини, що охороняються нормами кримінального права.
Такої позиції, дотримувався, зокрема, А.Н. Трайнін, вказуючи на те, що в марксистському розумінні об'єктом будь-якого посягання є суспільні відносини, встановлені в інтересах пануючого класу [156, с. 123]. В той же час він визнавав, що об'єктом посягання в його конкретному життєвому втіленні можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні цінності [155, с. 174]. Отже, один з найвідоміших радянських дослідників проблеми складу злочину хоч і побічно, проте визнавав наявність "ціннісного компонента" у суспільних відносинах, що складають об'єкт злочину. Проте така ідея, на нашу думку, є закономірною - адже криміна
- Київ+380960830922