РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ОХОРОНИ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА ТА ЇЇ СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ
2.1. Кримінально-правова політика як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя
Для того, щоб зрозуміти чому саме кримінально-правова політика є першим елементом у системі засобів кримінально-правової охорони права людини на життя спершу, необхідно з'ясувати - що собою являє кримінально-правова політика, визначити її місце у внутрішній політиці нашої держави.
Політика це взаємодія людей, груп, націй, класів за допомогою здійснення державної влади [234, с. 14]. Термін "політика" має багато значень, але частіше всього і в теорії, і на практиці він застосовується у двох значеннях: 1. цілеспрямована діяльність людей у сфері владних, державних, класових, національних відносин; 2. характеристика атрибутів існування державних інститутів і інших політичних формувань [58, с. 161]. За тлумачним словником політика становить загальний напрямок діяльності держави, певного класу або політичної партії [191, с. 541-542]. У випадку ж коли держава спирається на право в процесі власного регулювання, ми маємо справу з правовою політикою [169, с. 9].
Як відомо, політика поділяється на зовнішню та внутрішню. Звісно, що кримінально-правова політика належить до сфери саме внутрішньої політики держави і, як зазначає П.Л. Фріс, є напрямком боротьби зі злочинністю, який базується на застосуванні норм матеріального кримінального права [329, с. 6].
Як справедливо зазначають М. Панов і Л. Герасимова, зміст правової політики об'єктивно обумовлений волею народу (громадянського суспільства), фактично опосередковується його повноважним інституційним представником - державою. Це зумовлено тим, що переважна частина внутрішньої і зовнішньої політики держави регулюється за допомогою права, законотворчого процесу, винесенням політико-правових рішень, втілюється у нормативні форми і спирається на міжнародно-правові принципи [212, с. 36].
Держава регулює усі сфери життєдіяльності суспільства, а оскільки ці сфери є досить тісно взаємопов'язаними одна з одною, то і політика, що їх регулює є єдиною (являє собою одне ціле). У цій ситуації доцільно було б говорити про окремі аспекти напрямків політики держави. У рамках внутрішньої політики держави можна виділити соціальний аспект, в рамках соціального - правовий, а у правовому - кримінально-правовий.
Кримінально-правова політика не може бути протиставлена іншим напрямкам єдиної політики нашої держави. Оскільки, як вірно підкреслює Ю.Є. Пудовочкін, стабілізація криміногенної ситуації можлива лише в результаті дії всього комплексу економічних, соціальних, ідеологічних, виховних та правових заходів [234, с. 14]. Однак, як відмічає А.С. Сєнцов, враховуючи об'єкт, на який покликана впливати кримінальна політика, і засоби впливу на злочинність, що нею визначаються, є всі підстави говорити про її відносну самостійність [255, с. 13].
У доктрині кримінального права поняття кримінально-правової політики визначається досить по різному і проводиться певна класифікація існуючих поглядів. Зокрема М.Ю. Воронін вважає, що їх можна диференціювати на три групи: 1) підхід, згідно з яким кримінально-правова політика включає в себе всю сукупність заходів кримінально-правового впливу на злочинність; 2) погляд, згідно з яким, кримінально-правова політика полягає, головним чином, у здійсненні заходів з соціальної профілактики злочинності, що впливає на її детермінанти, і у застосуванні кримінально-правових заходів (необхідно зазначити, що деякі автори не згодні з таким підходом, зокрема, Н.О. Лопашенко зазначає, щодо здійснення заходів з соціальної профілактики злочинності, що впливає на її детермінанти, то зазначене відноситься до кримінологічної політики [158, с. 265]); 3) широкий спектр заходів, починаючи від кримінально-правових і закінчуючи заходами соціального розвитку. На наш погляд, доцільно було б виділити дві крайні позиції щодо визначення кримінально-правової політики. Прибічники першої позиції трактують поняття кримінально-правової політики досить широко. Це, зокрема, М.І. Ковальов, Ю.А. Воронін [112, с. 8], А.А. Герцензон, які вважають, що кримінально-правова політика, яка є частиною загальної політики держави, спрямовує діяльність органів державної влади та громадськості у боротьбі зі злочинами і іншими суспільно небезпечними поступками, базуючись на точному виконанні закону. А.А. Герцензон відносить до кримінально-правової політики не лише спеціальні заходи (кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, криміналістичні, кримінологічні), а й заходи суто соціального характеру (економічні, ідеологічні, медичні і т.д.) [67, с. 178-179]
Прибічники іншої позиції підходять до визначення кримінально-правової політики у більш вузькому розумінні, відносячи до її змісту лише ті спеціальні заходи боротьби зі злочинністю, які регламентуються нормами кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права.
Зокрема М.О. Бєляєв, кримінально-правову політику визначав як оснований на об'єктивних законах розвитку суспільства напрямок діяльності держави і суспільних органів та організацій з охорони інтересів трудящих від злочинних посягань шляхом застосування покарань або замінюючи покарання заходами адміністративного або суспільного впливу до осіб, що їх вчинили, а також шляхом попередження злочинів за допомогою погрози застосування покарання [23, с. 15].
О.Я. Естрін відносить до змісту кримінально-правової політики лише ті спеціальні заходи боротьби зі злочинністю, які регламентовані нормами кримінального, кримінально-процесуального і виправно-трудового права, підкреслюючи, що основні питання кримінальної політики - питання про цілі кримінальної репресії, питання про критерії і методи визначення роду й міри репресії кожному конкретному засудженому...[204, с. 3]
Л.В. Бико