РОЗДІЛ 2
ДЕКОНСТРУКЦІЯ „БІОГРАФІЧНОГО” КАНОНУ В ТВОРЧОСТІ ПІТЕРА АКРОЙДА
Підхід П. Акройда до написання літературних біографій і біографічних романів не
вкладається в межі традиційного розуміння цих жанрових форм. Письменник
виступає в ролі експериментатора, руйнівника стереотипів, переглядаючи їх
можливості і в плані жанрового змісту, і в плані принципів побудови оповіді.
Тому важливо, враховуючи загальні тенденції розвитку сучасної літератури і
літературознавства, простежити формування його естетичних поглядів та
художнього методу, з’ясувати, чи залишається письменник відданим своїм темам і
принципам письма впродовж усієї творчості.
Творчість письменника належить різним контекстам. По-перше, його діяльність,
розташовану на перехресті літератури та літературної критики, можна порівняти з
доробком А. Мердок, Дж. Фаулза, Д. Лоджа, М. Бредбері, багатьох інших старших
сучасників, чиє поле діяльності не обмежувалось лише художньою творчістю.
По-друге, слід пам’ятати, що англійський роман про митця, до якого долучився П.
Акройд, починаючи з 80-х рр. ХХ ст., має тривалу, не менш ніж столітню
традицію, представлену творчістю Дж. Джойса, Дж. Ґолсуорсі, С. Моема, А. Мердок
та інших письменників. По-третє, літературні біографії письменника продовжують
традицію біографічного письма, котра найширше представлена в ХХ ст. творчістю
Л. Стречі та А. Моруа. По-четверте, П. Акройд упродовж більш ніж трьох
десятиліть працює у сфері журналістської критики, що дає можливість не лише
дослідити закономірності і особливості цього різновиду його діяльності, а й
чіткіше з’ясувати літературно-критичні погляди письменника.
З огляду на це, у Розділі поставлено за мету дослідити творчу біографію
письменника, простеживши становлення і творчий процес його як журналістського
критика, як автора літературних біографій і як романіста.
2.1. Формування літературно-критичних поглядів та естетичних позицій Пітера
Акройда і його журналістська діяльність
Професійну кар’єру літературного критика П. Акройд розпочинає в журналі
„Spectator” після повернення з Йєльського університету 1973 року, де він
отримав стипендію, закінчивши Кембриджський університет. Перші публікації
засвідчили ґрунтовні знання майбутнього письменника у галузі літератури і
літературної ситуації в Англії, а також намітили манеру і стиль подальшої
літературно-критичної діяльності.
Тодішній головний редактор журналу, Джордж Гейл, високо оцінив професіоналізм
першої, пробної рецензії майбутнього критика, присвяченої публікаціям про
творчість Віндема Льюїса. [10 Стаття була присвячена книзі Р.Т. Четмена „Віндем
Льюїс: художня творчість і сатира”, а також збірці оповідань письменника
„Unlucky for Pringle”. В історії англійської літератури В. Льюїс (1882-1957)
став відомим як художник, романіст і критик, як лідер модерністського
мистецького руху (Vorticist movement), який декларував на початку ХХ ст.
загибель традиційних вікторіанських цінностей та ініціював два випуски журналу
„Blast” (1914) на цю тему. В кращих творах письменника можна відчитати нищівну
сатиру на інтелектуальну атмосферу 20-30-х рр. ХХ ст. З часом він не
підтримував жодного з літературних рухів, практично усунувся від публічного
літературного життя, що дало змогу його сучаснику, відомому англійському
письменнику Одену назвати його „старим самотнім вулканом” („that lonely old
volcano”) [173, 124]. ]
Показово, що у цій першій статті П. Акройд демонструє не просто обізнаність з
реаліями літературного життя минулого століття, а й висловлює своє, на наш
погляд, добре продумане і в цілому сформоване ставлення до них. Він чітко
показує місце і роль В. Льюїса як провідника модернізму і одночасно автора
традиційних творів, вказує на полеміки з групою Блумсбері, наголошуючи на
неоднорідності авангардистських рухів початку століття в Англії і Європі.
Вихідною позицією П. Акройда у ставленні до В. Льюїса є відданість останнього
національній традиції англійської культури: „Льюїс розглядає своє мистецтво і
творчість як повернення до центру англійської традиції... він не побоявся
вказати на слабкі місця англійської культури і винайшов як їх покращити [152,
4]. Письменник, як вказано у рецензії, виступав проти принизливого поклоніння
перед усім європейським („Ми проти європеїзму, проти приниження жалюгідного
інтелектуала перед будь-чим, що надходить з Парижу” [152, 4]), і це частково
пояснює його відторгненість від літературного життя своєї доби. Символічно, що
В. Льюїса сприймали як полеміста і навіть нарекли „літературним комаром”
(„literary mosquito” [152, 3]), що вказувало на його розбіжності з іншими
літераторами. Самого ж П. Акройда, вказує Т. Райт, називали „оводом”
(„gadfly”), маючи на увазі гостроту його статей: „З однієї сторони, науковці
піддавалися цензурі за рабське поклоніння ідеологічній моді. З іншої, він
критикував „покірних ягнят”, які працювали в національних газетах” [152,
xviii]. Навіть у першій своїй роботі, рецензуючи книгу Р. Четмена, П. Акройд
зауважує, що від книги залишається враження недомовленості і можливості сказати
більше про еволюцію творчості В. Льюїса, хоча й відзначає тактовний і фаховий
аналіз сатиричного висвітлення письменником „діалектики ідей та людського
існування”.
Слід зауважити, що журналістська критика (freelance), до якої долучився П.
Акройд, зорієнтована на широке коло проблем світової літератури і пов’язана з
діяльністю численних журналів, літературних додатків та оглядів, розрахована на
широке коло читачів. Цей різновид англійської критики на сьогодні займає в
Англії одне з провідних місць поряд з академічною та письмен
- Київ+380960830922