РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ В НІМЕЧЧИНІ ТА УКРАЇНІ У
ДОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД
2.1. Університетське питання в Німеччині та Україні кінця ХVІІІ – початку ХІХ
століття та російсько-німецькі наукові зв’язки
ХІХ століття, а особливо його початок, стало для Російської імперії, так само
як і для всієї Європи, часом значущих перетворень як у політичному, так і у
культурному житті країни. Реальне усвідомлення та посилення ролі вітчизняних
університетів, як провідних закладів вищої освіти, відбувалося саме у цей
період.
Започаткування будь-якої справи логічно вимагає детального ознайомлення з
накопиченим досвідом тих, хто вже пройшов на своєму історичному шляху щось
подібне. Саме тому, в Російській імперії у процесі постійного вдосконалення
системи університетської освіти першої половини ХІХ століття пильна увага
приділялась аналогічним процесам, що відбувалися на той час у деяких країнах
Європи.
Німеччина, а точніше конфедерація окремих німецьких держав, які протягом ХІХ
століття все ж таки об’єднались у єдину державу, стала у цей період
батьківщиною класичного, у сучасному розумінні цього слова, університету і
центром нового бачення університетської освіти. Досвід Німеччини є важливим і
значущим, перш за все, з огляду на те, що не маючи аж до ХІV століття жодного
власного вищого навчального закладу, переживаючи значні політичні кризи, які
супроводжувалися постійним перекроюванням території і зміною векторів
ідеологічних пріоритетів країни, вона на початку ХІХ століття перетворилась на
державу, в якій університети взяли на себе роль керманичів суспільної думки та
науки і довгий час мали значний вплив на перебіг суспільних та політичних
питань.
ХVІІІ століття стало епохою Просвітництва для багатьох європейських держав, в
кожній з яких просвітницький рух мав відбиток національної самобутності.
Просвітництво в Німеччині мало всі ознаки складного і суперечливого явища. Сама
лише політична роздробленість країни і різноманітність місцевих умов призводили
до своєрідності та певної специфіки процесу Просвітництва в німецьких землях. У
цей час інтенсивно розвивається культурне життя німецьких провінцій,
особливістю якого стає бажання монархів дрібних держав будь-що утвердити свій
авторитет. Найреальнішим засобом досягнення цієї мети була діяльність у сфері
культури, що вилилася у заснування у цей період численних університетів,
культурно-наукових центрів земель, що постійно конкурували між собою. На кінець
ХVІІІ століття на території сучасної Німеччини налічувалось близько 34
університетів, вищих навчальних закладів, розташованих всередині численних і
ізольованих одна від одної держав. Незважаючи на сепаратизм
соціально-економічного і політичного життя усередині феодально-князівських
володінь, що породжував специфічний ізоляціонізм і підтримував провінційний
традиціоналізм у сфері культурного і духовного життя, німецький університет вже
у середині ХVІІІ століття якісно відрізнявся від своїх попередників –
середньовічних університетів.
В цей час зароджуються основні принципи та ключові ідеї, які у ХІХ столітті
стали визначати образ німецького університету та всієї системи вищої освіти
Німеччини. Мова йде, перш за все, про проголошення принципу свободи наукового
дослідження (libertas philosophandi), який вперше прозвучав і був втілений у
1694 р. у структурі навчального процесу Гальського університету. Згідно з
нововведенням, кардинально змінюється завдання викладача університету –
професору відводиться роль не лише ретранслятора викладених у книгах знань,
висновків, ідей, він, – перш за все, – дослідник, який знайомить студентів з
результатами власних пошуків істинного знання. Принцип свободи наукового
дослідження проникає навіть на богословський факультет, виявляючись у формі
історико-критичного вивчення Священного Писання. Більше того, саме Галльський
університет відмовляється від практики читання лекцій латиною і здійснює
перехід на німецьку мову викладання. Парадокс, але вчені ХVІІ століття писали і
говорили латиною краще, ніж німецькою, що багато в чому перешкоджало розвитку
рідної мови.
Одночасно, у цей період поширюється практичний і раціоналістичний напрями в
науці. До кінця ХVІІІ ст. в університетах Німеччини перемагає нове бачення мети
університетської освіти, яке полягає, перш за все, у підготовці діячів
церковного, шкільного та інших державних відомств. У зв’язку з цим дещо
видозмінюються форми університетського навчання. На зміну середньовічним
диспутам та декламаціям, які носили позадосвідний характер, приходять
науково-практичні заняття – „practica”, а також виникають „семінарії”, які
виконували роль практичної сторони лекційних курсів. На думку німецького
історика ХІХ ст. І. Дройзена: „Цель упражнений состоит не в том, чтобы делать
лекции всё более и более излишними, и еще менее в том, чтобы студенты совершали
научные открытия или помогали наставнику при его исследованиях. В этих
упражнениях молодые люди должны путём самостоятельных изысканий научиться
научно работать” [97, с. 84]. Дослідник вважає, що науково-практичне заняття є
найкращим способом боротьби з основними недоліками лекції, а саме пасивним
сприйняттям студентами матеріалу, який вони згодом не зможуть легко відтворити,
а тим більше самостійно розвивати і розробляти цей матеріал у майбутньому.
Особливістю німецького університету у цей період стають також і зміни у формах
викладання навчальних дисциплін: публічні курси „publica”, прослуховування яких
було безкоштовним для студентів університету, втрачають своє значення. На зміну
їм приходять приватні плат
- Київ+380960830922