РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ МІСЦЕВОЇ МІЛІЦІЇ В УКРАЇНІ
2.1. Вітчизняний досвід та передумови створення місцевої міліції на території
України
З виникненням державності на землях Київської Русі з’явилась і функція охорони
громадського порядку. Видатна пам’ятка права ІХ-ХІІ ст. “Руська правда”
встановлює сувору відповідальність за бійки, погрози оголеними мечами,
захоплення чужих коней та їзду на них містом, бешкетництво на банкетах,
виривання борід і вусів. У Київській Русі покладались обов’язки та
передбачалась відповідальність за неналежне утримання шляхів сполучення,
будівництво та ремонт мостів і перевозів, благоустрій міст і порядок
перевезення вантажів. Посадові особи збирали торгове мито, слідкували за
дотриманням мір і ваг, контролювали правила внутрішньої торгівлі. Тут
прослідковується намір виділити порушення порядку в громадських місцях (ринок,
вулиця, банкет) і визначити коло посадових осіб з князівського оточення,
наділених повноваженнями припиняти такі дії чи карати за них.
У цей час функції охорони громадського порядку і судові функції не були
відділені від адміністрації, тобто князівської влади. З прийняттям християнства
зростає вплив церкви на віруючих і справи в державі, церковні посадові особи
(єпископи, архієпископи, митрополити) виконували відносно чернецтва та
монастирської челяді, а також у справах, так чи інакше пов’язаних з релігією,
також і поліцейські функції.
У період феодальної роздробленості Київської Русі посилюється роль місцевих
князів, вічевих сходів. На вічах вирішувались питання війни і миру, поточного
законодавства, охорони громадського порядку, сплати податків, зміни та
призначення міської адміністрації. У законодавчих актах зазначається, що
посадові особи судових та інших органів виконують разом з адміністративними і
судово-поліцейські функції посадників, намісників, мечників, отроків та інші.
З часів Київської Русі включно до кінця XVII ст. спеціального поліцейського
апарату взагалі не було. Для цього періоду характерне покладання таких
обов’язків на органи загального управління або на військові формування – від
княжої дружини до військових посадових осіб більш пізнього часу (старшини,
полковника, гетьмана).
Свої особливості мало виконання поліцейських функцій на землях України, що
знаходились під польською владою. До 1647-1648 рр. у воєводствах, повітах,
каштелянствах та староствах ці функції виконували воєвода та його помічник
(підвоєвода), генеральний возний повітового (земського) суду з помічниками,
каштелян – керуючий королівської фортеці та її округи, королівський староста та
його помічник. Воєводам і королівським старостам адресовані численні звернення
сеймів та указів щодо розшуку, затримання, ув’язнення та покарання втікачів,
злодіїв, порушників кордонів держави [235, с. 347].
У містах магдебурзького права поліцейські функції виконував війт-голова лави
(судового органу магістрату), який був головною посадовою особою в забезпеченні
правоохоронної діяльності в місті, “нічним” бурмістром – начальником міської
варти. Він слідкував за дотриманням громадського порядку, вимог протипожежної
безпеки та правил торгівлі. У м. Львові нічна варта, що охороняла місто в
нічний час, діяла уже в 1507 р. [251, с. 16].
Розвинута система охорони громадського порядку склалась на Запорізькій Січі.
Представники козацької старшини наділялись додатковими повноваженнями
поліцейського характеру. Так, довбиш Війська Запорозького (відповідав за
військові литаври, якими скликалися козаки на Раду та інші зібрання на Січі)
вів також розшук так званих харцизів, гультяїв, гайдамаків, які грабували
купецькі каравани. Був на Січі охоронець і наглядач за мірами та вагами, які
служили еталоном для купців. Він збирав прибутки на користь війська з товарів,
що ввозилися у Січ. Кіш видавав також накази щодо охорони лісів, заборони
випалювати вугілля та нищити ліси. Відомо також, що відряджались особливі
козацькі команди для охорони байраків від знищення їх російськими військовими.
Існувала і річкова охорона на човнах запорозьких або дубах.
Функції попереднього розслідування злочинів у часи Гетьманщини (1648 – 1764
рр.), охорона громадського порядку були покладені на осіб, які мали державну
владу, тобто виконували адміністративні, виконавчі, судові, в тому числі
поліцейські функції. У великих привілейованих містах влада належала
магістратам, дрібних – отаманам з виборними від міського населення.
При відсутності спеціального поліцейського апарату, його функції виконувались
або безпосередньо судами, або особами, уповноваженими для конкретних випадків.
Поліцейські функції з забезпечення встановлених порядків у феодальних маєтках
українських і польських магнатів виконували багаточисельні управителі та
наглядачі, а рішення про покарання приймав сам пан, який також займав, як
правило, високе місце в адміністративній ієрархії. Автономність управління при
виконанні поліцейських функцій зберігалася в Україні до 1783 р., коли на її
території була розповсюджена дія загальноросійського законодавства, зокрема
Постанови для управління губерніями Всеросійської імперії від 1775 р. Петро І
на західний зразок надавав поліції досить широкі повноваження.
Першим нормативним актом, яким створювались поліцейські органи в Росії, були
“Пункты, данные C-Петербургскому Генерал-Полицмейстеру” від 1718 р. Ними
визначались завдання міської поліції, що полягали у спостереженні за:
будівлями, які зводилися в місті; правильністю проведення вулиць і їх чистотою;
нешкідливістю їстівних припасів; дотриманням протипожежних заходів; охороною
безпеки. Мешканці міста
- Київ+380960830922