РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ ЕМІГРАЦІЇ. СЕЗОННА ЕМІГРАЦІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІ КРАЇНИ
2.1. Причини еміграції
Трудова еміграція населення із західноукраїнських земель, зокрема з Буковини, в
означений період мала глибокі причини, передусім соціально-економічного
характеру. Вивчення їх з огляду на масштаби сучасної трудової еміграції з
України (у т. ч. й з Буковини) має як науково-пізнавальне, так і (сумно
констатувати) деяке прикладне значення
Хоч реформи після революції 1848 р. усунули панщину та інші феодальні
повинності й відкрили шлях для вільного розвитку ринкового господарства,
загальний поступ краю відбувався порівняно з іншими більш розвинутішими
австрійськими провінціями повільніше. Відчувалися, з одного боку, попередня
економічна відсталість, а, з другого – недостатня увага з боку центрального
австрійського уряду до розвитку свого „далекого сходу” – Буковини і в
пореформений період. Буковина залишалася в основному аграрним краєм. У 1890 р.
у сільському господарстві краю було зайнято 75,7% усього населення краю, у 1900
р. – 72,6%, у 1910 р. – 71,1%, у т.ч. у північних повітах відповідно: 75,9%,
71,3%, і 69,4% [156, с.47].
Головним засобом виробництва у сільському господарстві є, як відомо, земля,
якої на Буковині було всього 1044,3 тис. га. Однак землею більшість
буковинських селян була забезпечена недостатньо. Після реформи 1848 р. селянам
дісталися тільки ті наділи ріллі, якими вони користувалися до скасування
панщини, тобто стільки землі на селянську сім’ю, скільки поміщик вважав за
потрібне надати їй до 1848 р. для біологічного виживання (т. зв. рустикальна
земля). Та ще частину угідь (пасовиськ, лісів тощо) селянам з великими
труднощами вдавалося вирвати у великих землевласників через суди під час
багаторічних т. зв. сервітутних процесів. За сільськогосподарським переписом
1902 р. із 109,2 тис. господарств Буковини 14,2% господарств володіли ділянками
землі площею до 0,5 га, 17,4% господарств – по 0,5 – 1 га, 25,1% господарств –
по 1–2 га, 28,6% господарств мали по 2 – 5 га, 9,4% – по 5 – 10 га, 4,5% – по
10 – 50 га, 0,3% – по 50 – 100 га, 0,5% – по 100 і більше га.
Отже, господарствам розміром від 0 до 2 га, які становили 56,7% усіх
господарств, належало всього 9% усієї землі краю, господарствам розміром від 5
до 100 га, які становили 14,2% належало 21,8% землі, а господарствам розміром
поверх 100 га, які становили 0,5%, належало 60,1% усієї землі. Особливо,
відчутним було малоземелля у Кіцманському і Заставнівському повітах, де 2/3
селянських господарств були розміром до 2 га [68, с. 3 – 5].
Тому за переписом 1902 р., ј селянських господарств доорендовувала невеликі
ділянки землі у великих землевласників за третину, а то й за четвертину врожаю,
72,1% селянських господарств вдавалися до різних заробітків (у поміщиків, у
місті, у ремеслі та ін.) [68, с.72 – 79, 143 – 147]. Але рівень цих заробітків
був невисоким: при 12-15-годинному робочому дні чоловіки заробляли у сільському
господарстві в основному від 0,8 до 1,1 крони, рідко – 1,5 – 2 крони, жінки і
підлітки – ще нижче, збирали у жнива пшеницю, жито за 12 – 14 сніп, рідше – за
10-й сніп.
За тим же сільськогосподарським переписом 1902 р. господарства багатьох селян
погано були забезпечені худобою: 71% господарств Буковини не мали коней, 35%
господарств не мали великої рогатої худоби, 48% – не мали свиней, 79% – не мали
овець, а 18% господарств взагалі не мали ніякої худоби [68, с. 97].
Понад 70% селян Буковини не мали достатнього прожиткового мінімуму [79, с. 13].
Це вело до розорення і спродажу економічно неспроможних господарств, про що
засвідчують і офіційні дані. Якщо 1898-1902 рр. на Буковині розорилося і було
продано з аукціону повність або частково 2315 господарств, то за наступне
п’ятиріччя (1903 – 1907) – близько 3 тис. [65, с. 2 – 3].
Внаслідок слабкого розвитку промисловості краю остання не могла поглинути всю
вивільнену на селі робочу силу. Приміром, у 1890 р. у промисловості Буковини
було зайнято всього 11,1% населення у 1900 р. – відповідно 11,3%, 1910 р. –
10,4%. У торгівлі і на транспорті за ці ж роки відповідно було зайнято: 7,3%,
8,5% і 9,4% [63, с. 8; 67, с. 10 – 11, 42 – 43, 56 – 57, 70 – 71; 72, с. 203].
У 1910 р. серед 425553 працюючих осіб Буковини 73895 (17,4%) становили
поденники, які перебивалися випадковими заробітками [72, с. 21]. Ще вищим був
відсоток поденників у сільському господарстві – 20,4% [72, с. 5]. Чимало
взагалі були безробітними. Створювалося штучне аграрне перенаселення в країні.
Чернівецька соціал-демократична газета „Борба” наводила дані про те, що на
Буковині на початку ХХ ст. армія найманої робочої сили, яка не завжди знаходила
задовільне застосування в краї, становила: у промисловості, торгівлі й на
транспорті 25 тис. чол., у сільському господарстві – понад 67 тис. чол. [88. –
1909. – 1 трав.]. За даними виконавчого комітету Буковинського крайового сейму,
у 1911 р. в краї незайнятих сільськогосподарських робітників і поденників, які
хотіли б десь найнятися, числилося 26 тис. чол. [32. – Арк. 5].
Становище робітників промислових підприємств краю теж було нелегким. Вони
мусили працювати не раз у тісних, вогких, темних, задушливих приміщеннях. Хоч
рівень заробітків у промислових робітників був дещо вищим, ніж у
сільськогосподарських, але не набагато. При офіційному 11-годинному (з 1885
р.), а з 1897 р. – 9-годинному робочому дні (фактично – 11,5 – 14-годинному і
більше) денна плата становила у більшості з них переважно 1 – 1,5 к., деяка
частина робітників заробляла по 2 к., окремі робітники більше 2 к. в день [215,
с. 39 – 42]. При такій платні робітничим родинам складно було підтримувати
відповідний
- Київ+380960830922