РОЗДІЛ 2
ОБМЕЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН В СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ
СПРАВИ
В даному розділі досліджуються процеси виконання процесуальних дій та слідчої
дії (огляд місця події) до моменту порушення кримінальної справи. Їх завдання,
правова основа, а також проблемні аспекти під час їх провадження.
В результаті дослідження вказаних процесів формулюються рекомендації та
пропозиції по внесенню змін і доповнень до чинного КПК України.
Різновиди обмеження окремих конституційних прав і свобод громадян в стадії
порушення кримінальної справи
Одним із найскладніших напрямів у викорененні негативних явищ суспільного життя
є запобігання, розкриття та розслідування злочинів [102, С. 8].
Однак, захист конституційних прав і свобод громадян під час проведення
досудового слідства, як зазначалося вище – є однією з актуальніших проблем
сьогодення. Це зумовлює необхідність приведення кримінально-процесуального
законодавства у відповідність до Конституції України, яка закріпила у новому
вигляді систему прав і свобод громадян. Сучасний стан
кримінально-процесуального судочинства характеризується наявністю суттєвих
прогалин в ньому, результатом чого є необхідність прийняття нового
Кримінально-процесуального кодексу, який би врегулював ці питання.
Час та проведення невідкладних слідчих дій по різному визначається в теорії
кримінального процесу [138, С. 93-94]. Розв’язання цих питань потребує значної
уваги з точки зору, як забезпечення публічних інтересів правосуддя та боротьби
зі злочинністю, так і захисту прав і свобод особи. Тому це складна та
багатопланова проблема [101, С. 51]. Вдосконалення законодавства в цьому
напрямі зумовлено сучасними демократичними процесами в суспільстві, а також
активною інтеграцією України у світове співтовариство.
Одним із напрямів розв’язання цієї проблеми стала розробка концептуальних основ
процесуального механізму забезпечення судовими та правоохоронними органами
України конституційних прав і свобод громадян під час проведення невідкладних
слідчих дій. Виявлені недоліки у правовому регулюванні з урахуванням положень
Конституції України, а також зміни у законодавстві та певні досягнення
кримінально-процесуальної науки, повинні визначити шляхи їх усунення.
Незважаючи на те, що більшість питань детально розглянуті в працях В.П.Бахіна,
В.І.Галагана, В.В.Гевка, Ю.М.Грошевого, А.Я.Дубинського, М.В.Жогіна,
В.С.Зеленецького, А.В.Іщенка, Е.Д.Коваленка, В.Т.Маляренка, О.Р.Михайленка,
І.Л.Петрухіна, Д.О.Савицького, М.І.Сірого, В.М.Тертишника, Л.В.Черечукіної та
багатьох інших вчених, все ще актуальними є певні проблеми. Важливо відзначити
існуючий на практиці дефіцит, передбачених чинним КПК України способів
перевірки заяв і повідомлень про злочин [129, С. 67]. Це створює умови для
порушення законності при вирішенні питання про порушення чи про відмову у
порушенні кримінальної справи. Дії слідчого у цих випадках надто обмежені.
А.Я.Дубинський виконання невідкладних слідчих дій ставить у залежність від
таких умов:
а) слідча дія, необхідна для встановлення підстав порушення кримінальної
справи;
б) проведення слідчої дії відкласти не можна тому що це загрожує втратою
доказів;
в) слідча дія не може бути замінена перевірочною;
г) слідча дія не пов’язана із суттєвим порушенням прав учасників процесу [64,
С. 35].
З такою позицією автора ми цілком згодні. Однак, необхідно зазначити, що
перелік невідкладних слідчих дій, в свою чергу, не є вичерпним [133, С. 29].
Крім того, нами пропонується ще один вихід з такої ситуації, яка міститься у
частковому реформуванні стадії порушення кримінальної справи, оскільки саме в
цій стадії має місце найбільша кількість порушень чинного законодавства. І
причини цього слід шукати насамперед в недосконалості закону. С.В.Слінько
вказує, що почати розслідування можливо і до порушення кримінальної справи, при
встановленні ознак складу злочину [239, С. 199]. В.С.Зеленецький цю діяльність
називає дослідчим кримінальним процесом [90, С. 7]. А.Б.Муравін вважає, що
процесуальне рішення слід приймати на основі достатньої та необхідної
сукупності доказів [188, С. 5], оскільки порушивши кримінальну справу, орган
дізнання, слідчий чи прокурор ставлять під сумнів добропорядність особи,
відносно якої вона порушена [162, С. 43]. З.З.Зинатуллін стверджує, що висновок
про необхідність порушення кримінальної справи ґрунтується не на остаточних, а
лише на припущених даних, а правильність висновку перевіряється на наступних
стадіях кримінального процесу [91, С. 149]. П.А.Лупинська зазначає, що будь-яке
підсумкове рішення повинне ґрунтуватися на сукупності фактичних даних [155, С.
82]. Остання позиція видається нам найбільш обґрунтованою, адже, провадження
слідчих дій до порушення кримінальної справи терміново необхідно законодавче
врегулювати, так як значення речових доказів при розслідуванні злочинів
постійно зростає [257, С. 81], як справедливо стверджує В.М.Тертишник.
Як відомо, до порушення кримінальної справи не можна проводити ніяких слідчих
дій, окрім огляду місця події, накладення арешту на кореспонденцію та зняття
інформації з каналів зв’язку. Однак таке формулювання закону на шляху
встановлення істини у кримінальній справі може бути пов’язано, наприклад, з
тим, що основним чинником при вирішенні питання слідчим про наявність або
відсутність ознак складу злочину у матеріалах про незаконний обіг наркотичних
засобів є довідка спеціаліста про те, чи належать надані на дослідження засоби
до наркотичних. Таким чином слідчий позбавлений можливості в ході перевірки
розв’язати це питання шляхом призначення ек
- Київ+380960830922