РОЗДІЛ 2
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА СІМ’Я ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ
2.1. Соціальні та соціокультурні функції сім’ї в сучасному українському
суспільстві
Зв’язок різних сторін, що конституює сім’ю, не залишається раз і назавжди
даним. Він змінюється протягом історії, то в один, то в інший бік. На кожному
етапі розвитку людства стає провідним якийсь певний їх комплекс. Соціальна
сутність сім’ї має історично змінний характер.
У сучасному гуманітарному знанні можна виокремити різні підходи щодо розуміння
природи сімейних функцій. Так, радянський дослідник сім’ї М.О. Соловйов
розглядає соціальні функції сім’ї крізь людські потреби. Він підкреслює, що
„функцій сім’ї стільки, скільки видів потреб у стійкій повторюваній формі вона
задовольняє” [131, с.13]. Він виділяє соціально-біологічні,
господарсько-економічні, юридичні, моральні, психологічні та естетичні
відносини і, відповідно, потреби, а, отже, і функції.
Існує і другий погляд, прихильники якого дещо модернізують перший підхід і
виділяють два основних типи функцій, залежно від того, які потреби –
матеріальні, господарчі (перший тип) або ж емоційні, соціально-психологічні
(другий тип) – вони задовольняють [123, с.17-18].
Третій підхід поділяє всі функції сім’ї на специфічні та неспецифічні.
Специфічні функції сім’ї, на думку А.Г. Харчєва, відображають її особливості як
соціального явища, неспецифічними ж є такі функції, виконувати які сім’я була
змушена або ж пристосована через певні історичні обставини. До специфічних
функцій відносять функцію народження (репродуктивна), утримання (ця функція
названа екзистенційною) та виховання (соціалізація) дітей [див. 177, с.16]. Всі
ж інші функції вважаються неспецифічними. Безумовно, ці функції є надзвичайно
важливими для сім’ї саме як для соціального інституту, однак з таким набором
специфічних сімейних функцій ми не можемо погодитися, тому що, на нашу думку
родина існувала й існує не тільки заради вирощування дітей.
Як вважають прихильники такого підходу: „…сімейні зміни найпомітніше
проявляються під час порівняння неспецифічних функцій на різних історичних
етапах: у нових умовах вони модифікуються, звужуються або розширюються,
здійснюються повністю або частково і навіть зникають зовсім” [8, с.68].
Подібний поділ сімейних функцій відмічає і В.Б. Голофаст у теорії
американського соціолога Ф. Огберга, який виділяє шість функцій, які родина
виконує в своїх межах та п’ять функцій, виконання яких виводить її за свої межі
[див.: 43, с.40].
Прихильники четвертого підходу виокремлюють провідні (основні) та додаткові
функції, підкреслюючи, що на сьогодні основними функціями сім’ї виступають
виховна та рекреативна [82, с.162].
Соціальні функції сім’ї мають два основних джерела їх виникнення: потреби
суспільства і потреби самої сімейної організації.
Як той, так й інший фактори історично змінюються, тому кожний етап у розвитку
сім’ї пов’язаний з відмиранням одних та формуванням інших функцій, із зміною як
масштабів, так і характеру її соціальної діяльності. Однак при всіх вказаних
змінах суспільство на будь-якому ступені свого розвитку потребує відтворення
населення, тому воно завжди зацікавлене у родині як механізмі цього
відтворення. Отже, сім’я може розглядатися як соціальний інститут, сімейна
група, котра виконує певну соціальну задачу.
Можна виділити такі основні функції сім’ї, які сприяють реалізації цієї задачі:
репродуктивну, виховну, економічну і побутову, первинного соціального контролю,
духовно-емоційну, організації та проведення дозвілля, сексуальну.
Проте майже кожний дослідник, який торкається цієї теми, виділяє різну
кількість родинних соціальних функцій. На нашу думку, перш за все треба
звернути увагу не на їхню кількість, а на те, яка (або які) з функцій набула
(набули) домінантний характер. Адже власне аналіз функцій та їхніх історичних
змін дозволить зрозуміти ту еволюцію, які відбувалися як у суспільстві, так і в
родині.
На своєму початковому етапі розвитку родина виконувала функцію демографічну
(репродуктивну), тобто функцію природного відтворення людського роду, покликану
підтримувати біологічну безперервність суспільства людей. „Вже біологічна
особливість відтворення людини (більш довгий період формування людської дитини
порівняно з дитинчам тварини до набування ним навичок, вмінь, можливості
самостійного забезпечення себе всім необхідним для життя) обумовила
необхідність такої організації життя, такої форми спільноти, коли безпомічна
дитина разом з її матір’ю могла б знайти надійний захист з боку свого роду,
„великої сім’ї” [5, с.20]. Це відтворення „в дітях чисельності батьків” [132,
с.10].
Про те, наскільки важливим для нормального функціонування суспільства є
виконання родиною репродуктивної функції свідчить той факт, що ще у стародавні
часи були спроби регулювати народжуваність. Наприклад, Платон вважав, що
надлишок населення треба виселяти у колонії, а Аристотель пропонував хворих і
„надлишкових” (!) немовлят умертвляти і прийняти закон, згідно з яким
заборонялося б мати дітей чоловікам до 37 років, а жінкам – до 18 років.
У стародавньому Римі, в епоху правління імператора Августа були прийняті
закони, які передбачали низку заходів, що стимулювали та регулювали
народжуваність. Так, уводилися:
- обов’язковість вступу у шлюб для верхніх прошарків суспільства;
- міри, які забезпечували посилення влади голови сім’ї (посилення
патріархату),
- покарання за перелюб;
- низка пільг для всіх римських громадян, які мали дітей, зокрема і для жінок
та
- низка обмежень для неодружених та бездітних тощо.
Про сучасні
- Київ+380960830922