Вы здесь

Тибетська традиція Карма Каг'ю у європейській ментальності: соціально-філософський аналіз

Автор: 
Капріцин Ігор Ілліч
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005147
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТИБЕТСЬКА ТРАДИЦІЯ КАРМА КАГ’Ю ЯК НАПРЯМОК РОЗВИТКУ БУДДИЗМУ
Зважаючи на зрушення в сучасних суспільних процесах, що виражаються в
«зіткненні» цивілізацій, нам випадає унікальна нагода верифікувати європейські
уявлення з реально функціонуючим феноменом буддизму. Приймаючи до уваги
герменевтичні проблеми, що виникають при розумінні іншої культури, певний
оптимізм викликає, з одного боку, зростання надійної джерелознавчої бази та
фізична присутність її інтерпретаторів (лам), з іншого боку, готовність
європейської науки «критично сприймати свою критичність», тобто усвідомлювати
власні проекції іншокультурних явищ.
Безпосередня взаємодія з носіями буддизму дозволяє сприйняти специфіку
функціонування цього феномена світової культури, наблизитися до розуміння
соціально-філософських засад життєстійкості та адаптивності буддизму взагалі, в
умовах європейської цивілізації зокрема. Першочерговим у справі розуміння засад
культурної інтеграції є з’ясування змісту буддизму та традиції Карма Каг’ю як
його частки, в якій відображається ціле.
2.1. Сутнісна характеристика буддизму
Буддизм відомий тривалий проміжок часу: півтора тисячоліття він розвивався у
Індії, більш ніж тисячу років за її межами та сто років в ареалі європейської
культури. Для аналізу проблеми визначення та виділення сутнісних особливостей
буддизму на Заході показовим можна вважати те, що сам термін, який позначає це
явище, має європейське походження. В його основу покладено слово «Будда», від
якого за правилами словотворення латинської мови сформовано термін «buddismus»
з відповідними варіантами у європейських мовах. Слово Будда, в свою чергу,
походить від санскритського слова «бодхі», – той, що прокинувся від сну
невігластва, очищений від нього. За буддійськими джерелами, очищення означає
усунення трьох різновидів «завіс»:1/. Перешкоджаючих емоцій та негативних дій;
2/. «Завіс» процесу сприйняття, неправильних поглядів та концепцій у відношенні
до дійсності; 3/. Дуже тонких «завіс» звичних тенденцій. Усунення цих завіс
розкриває одвічну мудрість, а саме ту, яка виникає, коли розум усвідомлює свою
одвічну природу. Одвічна мудрість існує у двох різновидах: 1/. Мудрість
усвідомлення істинної природи усіх явищ, абсолютна істина; 2/. Мудрість
усвідомлення усіх явищ у найбільш повній мірі, відносна істина. Тобто,
достовірно, Будда – це той, що очистився від усіх «завіс» і знає, що можливо
пізнати; тільки Будда володіє всевіданням. Крім того, він володіє люблячою
добротою та співчуттям до всіх живих істот та вчить, бажаючи вивільнити їх від
страждань [77,с.16-17].
У традиційному ареалі розповсюдження явище, що у європейській культурі
сприймається як буддизм, зветься «дхарма». Смисловий переклад слова «дхарма» –
«яким воно є». Окрім цього, контекстуально в буддизмі слово «дхарма» має десять
найбільш вживаних визначень: елемент існування (взагалі), шлях, Нірвана,
нечуттєвий елемент, доброчесність, життя, Вчення, якість постійного
становлення, релігійна обітниця, мирський закон [25,с.34-36]. Дхарма як Вчення
розподіляється на Дхарму Писання та Дхарму Здійснення. Дхарма Писання у свою
чергу розподіляється на Сутру і Тантру. Сутра має в собі три «корзини» –
Вінайю, Сутру і Абхідхарму; Тантра складається з чотирьох класів тантр. Дхарма
Здійснення розподіляється на три різновиди вправ: вправи у дисципліні, вправи у
медитації та вправи в мудрості. Три корзини також відповідають трьом видам
вправ [77,с.16-17]. Тобто, на Сході буддизм має добре збалансовану
функціональну систему.
На Заході, на жаль, досі остаточно не сформовано образу буддизму як
системи, оскільки точаться суперечки з приводу істинності певних частин
буддійського вчення на ґрунті хронології чи широти розповсюдження, без
звертання уваги на те, чи самоідентифікує така традиція себе з дхармою Будди,
чи функціонує вона у полі дхармічного світорозуміння і таке інше. Європейська
наука заходилася обмірювати всі світові культури «по ранжиру» європейської
свідомості. «Поступово вкоренилася ідея про те, що таке глобальне осмислення
ходу світової історії є єдино правильним її сприйняттям, внаслідок чого по
відношенню до інших цивілізацій став застосовуватися оціночний підхід»
[162,с.12].
У такий спосіб чужорідне для Заходу явище – дхарма – було навіть перейменовано
зручним для європейської науки чином, при цьому не конкретизовані дефініції
поняття «Будда» – «просвітлений», «пробуджений», «той, що здобув найвище
знання», «мудрий», стали підґрунтям для його суперечливих тлумачень
дослідниками: від власного імені [196,с.69] до ступеня духовної досконалості,
божества [43,с.298].
Наведене зауваження веде нас до усвідомлення того, що «буддизм», що фігурує у
європейській науці, можливо є ніщо інше, як європейське уявлення про дхарму
Будди Гаутами, і що відповідність уявлення самому явищу може бути вельми
приблизна. Таким чином, є сенс розвести сутнісні риси буддизму на засадах
буддології та сутнісні риси буддизму на засадах дхарми. Розкривши ці питання
поодинці та отримавши можливі розбіжності у співвідношенні феномена (дхарми) і
її мисленевої моделі (буддизму), дослідивши причини, які їх викликали, ми
отримаємо додатковий матеріал для розкриття проблеми інтеграції буддизму в
європейську культуру.
Почати треба з того, що, незважаючи на можливі розбіжності між дхармою та
буддизмом, здається необачним заперечувати «спотворене» поняття «буддизм». У
зв’язку з давнім побутуванням поняття у європейській традиції, мова може йти
лише про розширення притаманного йому змісту. Тобто, по завершенні
диференційованого розгляду понять потрібно буд