РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ ТА ГРОМАДСЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Г. Ю. ХРАБАНА
2.1. Життєпис Г. Ю. Храбана та становлення його громадянської позиції
Вивчення життєвого і творчого шляху вітчизняних учених, а також прискіпливе
дослідження їхньої спадщини становить унікальний матеріал для відображення
особистості в біографії. Поглиблюється розуміння їх внеску в досліджувану ними
галузь науки.
Історик, відтворюючи життєпис визначних людей, повинен спиратися на достовірні
джерела інформації, щоб уникнути прикрих помилок та необачних акцентів.
Вигаданий факт спотворює реальність та історичність образу персоналії, сприяє
її надмірній канонізації чи містифікації. Архівні документи допомагають
зясувати не лише потаємні сторони біографії особистостей, а також виявити їхнє
місце і роль у суспільстві, взаємини із собі подібними і владою [432, с. 21].
У своєму розвитку в умовах незалежності наше суспільство дійшло до тієї стадії
розвитку, при якій ми можемо свідомо застосовувати загальнолюдські,
загальноприйняті і загальновизнані критерії в оцінках історичних осіб,
політиків, науковців. На основі численних і різноманітних джерел нами
реконструйовано біографію Григорія Юхимовича Храбана, у якій умовно можна
виділити шість основних періодів: новоградволинський (1902 – 1934), І-й
уманський (1934 – 1938), пермський (1938 – 1946), ІІ-й уманський (1946 – 1950),
красноярський (1950 – 1956), ІІІ-й уманський (1956 – 1990).
Народився Григорій Юхимович Храбан 9 травня (26 квітня) 1902 року в селі
Великий Молодьків Пищівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської
губернії в сім’ї селянина-середняка. У великій родині було чотири сини
(Григорій – молодший) та три доньки. Батьки – Юхим Мартинович Храбан (помер у
1933 р.) та Марфа Василівна (померла у 1919 р.) – родом із кріпосних селян. До
1917 року сім’я мала міцне середняцьке господарство: хату, господарчі споруди,
8 – 9 корів, 15 десятин землі, сільськогосподарський реманент, кінну молотарку,
використовували як постійну, так і сезонну найману робочу силу [199, арк. 15].
Малий Григорій розпочав навчання з 7 років. У 1912 році закінчив початкову
школу в рідному селі, у 1914 році – п’ятирічку у волосному центрі, у 1916 році
– семирічку в м. Новоград-Волинську. Виписавши із Петрограда навчальний
посібник товариства «Благо» – «Гімназія на дому», він самотужки почав
опановувати навчальний курс гімназії, вивчав латинь, французьку і німецьку
мови, а за білопольської окупації опанував і польську. Наука давалося легко,
юнак мав великі здібності до навчання, тому в 1917 році вступив до
Новоград-Волинської чоловічої гімназії, де за успішність був звільнений від
сплати, і закінчив її у 1920 році. У цей час він розпочинає свою трудову
діяльність учителем початкової школи [177, арк. 2].
Процес національного відродження періоду Центральної Ради не обійшов стороною
здібного й активного юнака. Він не залишився осторонь суспільних подій, став
членом товариства «Просвіта», що об’єднувало прихильників українського
національного відродження, брав участь у роботі драматичного гуртка та інших
заходів просвітян [177, арк. 15].
Через проблеми зі здоров’ям (ще з дитинства хворів на сухоти) Григорій Юхимович
до війська призваний не був [177, арк. 19].
2 лютого 1922 року Григорій Юхимович одружився з ровесницею, вчителькою
природознавства та української мови Ярунської школи, Кошубською Марією
Василівною, з якою був знайомий ще в гімназійні роки. Невдовзі молоді стали
батьками двох синів – Олега (1923 р.) та Владлена (1925 р.) [194, арк. 3 зв.].
Популярний у 1917 – 1920 рр. серед національно-демократичних сил термін
«українізація» після «завоювання України більшовиками» почав реалізовуватися.
Для відновлення єдності країни у складі Радянського Союзу знадобилося надання
певної компенсації республікам у вигляді радянізованої ідеї культурно-етнічної
автономії. Крім того, за часів диктатури більшовицької партії сам хід
етнічно-культурного відродження відкривав можливість поступової більшовизації
сфери освіти, науки і культури, виховання «нової людини», виявлення національно
«занадто заангажованих» громадян з метою подальшої їх ізоляції від суспільства
[471, с. 364]. Практичні кроки РКП(б) у напрямі реалізації програми
«українізації» імпонували молодому Г. Храбану, і у 1925 році Григорій Юхимович
стає кандидатом, а в липні 1926 року членом КП(б)У.
Після вступу в партію перед здібним юнаком відкриваються нові можливості і
перспективи кар’єрного росту. Однак невдовзі політичний курс ВКП(б) змінюється.
Дехто з найактивніших українських партійних діячів періоду українізації
закінчує життя самогубством, решту більшовицька репресивна машина або
ліквідовує фізично, або ж відправляє в ув’язнення. Проблиски відродження
української державності кремлівське керівництво знищує в самому зародку.
Восени 1930 року розпочинається друга хвиля розкуркулення. Навколо родини
Г. Ю. Храбана ситуація стає загрозливою. За невиконання сільськогосподарської
політичної компанії господарство було ліквідовано – розпродано. Дядька – Василя
Храбана вислано органами НКВС. Другого дядька – Сазона Храбана та його синів
було засуджено до 8 років позбавлення волі, і від того часу вони додому не
поверталися [199, арк. 15].
У своїй трудовій діяльності Г. Ю. Храбан відзначався як людина принципова і
пряма, що не всім подобалося. На початку 1933 року Григорій Юхимович, як член
Коростенського райкому партії та завідувач культурно-пропагандистського
відділу, у виступі на районній конференції сільських кореспондентів піддав
критиці бездіяльних редакторів стінних газет, наголосивши, що і са
- Київ+380960830922