Ви є тут

Патогенетичне обґрунтування лікування корів, хворих на хронічний гнійно-катаральний ендометрит

Автор: 
Керничний Сергій Петрович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U005415
129 грн
Додати в кошик

Вміст

розділ 2.2.2).
При розробці схем лікування корів за хронічного гнійно-катарального ендометриту
ми керувалися принципами раціональної антибіотикотерапії, яка повинна
припинятися лише після досягнення стійкого клінічного ефекту. З метою
підвищення ефективності дії комплексного застосування антибіотиків,
гормональних та стимулюючих препаратів при даній патології ми попередньо
перевірили можливість та дієвість їх реґіонарного (внутрішньоартеріального та
паравагінального) застосування. Місцем введення антибіотиків було вибрано
внутрішню здухвинну (клубову) артерію. Введення антибіотиків у внутрішню
здухвинну артерію дозволяє швидко, минаючи фізіологічні бар’єри організму
(печінку, нирки, легені), створити ефективну концентрацію антибіотика у вогнищі
запалення. Антибіотик, принесений в матку з артеріальною кров’ю, активно
фіксується ураженими тканинами у вогнищі запалення. Офіцінальні розчини
застосованих антибіотиків перед інфузією в артерію змішували з 0,9 % розчином
натрію хлориду у співвідношенні 1:1, а стрептоміцину сульфат розчиняли даним
розчином із розрахунку 10 мл на 1 млн ОД. Внутрішньоартеріальне введення
вибраних препаратів дозволило зменшити рекомендовані настановою їх дози та
мінімізувати кількість лікувальних обробок.
Окситоцин, введений у внутрішню здухвинну артерію, викликає активне скорочення
гладких м’язів матки, активує її кровообіг, що додатково спонукає накопичення
тут антибіотика.
Клопростенол – синтетичний функціональний аналог простагландину F2б який
характеризується специфічною лютеолітичною дією.
Нами встановлено, що правильне виконання пункції внутрішньої здухвинної артерії
повністю безпечне для тварин. Корови непокоїлися тільки в момент проколу шкіри,
а під час ін’єкції лікувального розчину тварина заспокоювалася.
У якості антисептичної терапії хворих корів були вибрані ін’єкційні форми
антибіотиків вітчизняного виробництва: енрофлоксацин (фторхінолонового ряду) та
тилозин (макролідного ряду).
Енрофлоксацин – антибіотик групи фторхінолонів, активно гальмує фермент гіразу,
яка бере участь у каталізі ДНК мікробної клітини, в результаті чого настає
швидка бактерицидна дія, особливо на мікроорганізми, резистентні до
беталактамних антибіотиків, тетрациклінів, макролідів та аміноглікозидів.
Препарат ефективний проти грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів: E.
Coli, Pasteurella spp., Erysipelothrix rhusiopathiae, Staphylococcus aureus,
Streptococcus spp., Campylobacter spp., Mycoplasma spp., Klebsiella spp. тощо.
Антибіотик пригнічує ріст і розмноження мікроорганізмів. Застосовують препарат
для лікування інфекцій дихальних шляхів, шлунково-кишкових захворювань,
стафілококів, сальмонельозів, пастерельозу, септицемії, інфекції сечостатевих
шляхів, які спричинені мікроорганізмами, чутливими до енрофлоксацину.
Тилозин – антибіотик групи макролідів, протимікробна дія якого полягає в
пригніченні бактеріального синтезу протеїнів за допомогою зв’язування активної
речовини з рибосомами. Препарат активний проти грампозитивних (Actinomycos
spp., Bacillus antracis., Clostridium spp., Corynebacterium spp.,
Erysipelothrix rhusiopathiae, Streptococcus spp.) і грамнегативних
(Actinobacillus spp., Bordetella bronchiseptica, Fusobacterium spp.,
Haemophilus spp., Pasteurella spp., Proteus mirabilis, Salmonella spp.)
бактерій, а також мікоплазм.
Внутрішньоартеріальне введення лікарських засобів [251, 252] проводили за
допомогою ін’єкційної голки (120 1–1,5 або 150 1–1,5), з’єднаної через
пластикову трубку (від крапельниці) з 20-грамовим скляним чи 60-грамовим
пластиковим шприцом. Місце пункції внутрішньої здухвинної артерії визначали
шляхом проведення прямої лінії від зовнішнього контуру маклока до сідничної
кістки, точка введення знаходиться посередині цієї лінії. У цьому місці
готували операційне поле. Потім брали голку для взяття крові, встановлювали її
в місці вколу перпендикулярно до сагітальної площини тіла корови і проколювали
шкіру та м’язи. До голки приєднували шприц та ін’єктували 5 мл 0,5 %-го розчину
новокаїну, знеболюючи шкіру і тканини в точці вколу. Опісля вводили руку в
пряму кишку корови і відшукували внутрішню здухвинну артерію, яку фіксували
великим, вказівним та середнім пальцями. Утримуючи артерію пальцями, вільною
рукою вколювали ін’єкційну голку через отвір у шкірі, попередньо зроблений
кровобральною голкою, просували її у напрямку артерії. Підвівши кінець голки до
зафіксованої судини, проколювали її. У момент пункції артерії з канюлі
з’являвся пульсуючий струмінь артеріальної крові.
Помічник під’єднував до голки канюлю від трубки, з’єднаної з шприцом і повільно
тиснучи на поршень, вводив розчин препарату в артерію. Інфузійний розчин був
підігрітим до температури тіла тварини та не містив нерозчинених домішок.
Упродовж введення оператор вільною рукою фіксував голку. Закінчивши
ін’єктування розчину, голку повільно виймали, одночасно перетискаючи пальцями
артерію вище місця проколу. Слід зауважити, що вищеописане
внутрішньоартеріальне введення комбінацій застосованих препаратів просте у
виконанні та повністю безпечне для тварин (додаток Б).
Імунологічні дослідження піддослідних корів проводили на початку досліду (до
лікування) - в період виражених клінічних ознак хронічного гнійно-катарального
ендометриту та після клінічного одужання пацієнтів (14–16 доба після початку
лікування).
При вивченні показників гомеостазу та імунобіологічної реактивності організму
піддослідних тварин були використані клінічні, гематологічні, імунологічні та
біометричні методи дослідження.
Гематологічними дослідж