РОЗДІЛ II
ЛІТЕРАТУРНІ РЕФЛЕКСІЇ АВТОРА: ОБРАЗ ВНУТРІШНЬОГО
СВІТУ
2.1. Своєрідність внутрішнього світу митця
У цьому підрозділі ми ставимо за мету розглянути психологічні закономірності
самовідчуття й самоусвідомлення творчої особистості, а відтак представити
особливості власної інтерпретації індивідуального досвіду автора в поетичному
доробку Тараса Шевченка.
Свого часу А. Бергсон стверджував: “Існує одна дійсність, яку всі розуміємо
ізсередини, розуміємо інтуїтивно, а не аналітично. Це наша особа у своєму
часовому перебігу. Це наше “я”, що триває. Можемо інтелектуально не
співпереживати з якоюсь річчю, але певним чином співпереживаємо самих себе”
(Цит.: [3, 57]). Щоправда, у психологічних дослідженнях (І. Беха [22], І. Кона
[120], Д. Леонтьєва [136], О. Орлова [160], Н. Роджерс [190]) подібна думка
отримала уточнення: хоча власне “Я” й здається людині, говорячи словами
І. Кона, “первинною і самоочевидною реальністю” [120, 10], проте самосвідомість
можлива тільки на основі сформованого осмислення й ставлення до навколишнього.
Певна річ, згадана психологічна закономірність є визначальною в процесі
обґрунтування науковцями своєрідності внутрішнього світу особистості, зокрема
класифікації різноманітних образів “Я”.
Наприклад, психологи виокремлюють: “реальне – як бачу себе в даний момент;
динамічне “Я” – ким прагну стати; фантастичне “Я” – ким би я хотів бути;
ідеальне “Я” – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен би стати, орієнтуючись
на моральні норми” [71, 520]; “майбутнє”, або “можливе Я” (тип особи, що ним,
як здається індивіду, він може стати”); “ряд “зображувальних Я” – образів і
масок, котрі індивід виставляє напоказ, щоб приховати за ними якісь негативні
або хворобливі риси, слабкості свого “реального Я” [120, 65– 66].
Уважається, що уявлення про себе безпосередньо пов’язане з інформаційним
насиченням психіки: чим активніша життєдіяльність та різноманітніші соціальні
контакти, тим “гостріше”, акцентував І. Кон, буде “індивідуальне самовідчуття й
тим складніший і диференційованіший – властивий ... “образ Я” [120, 64].
Безсумнівно, вивчення “Я” як багатозначного поняття потребує спільних зусиль
філософів, психологів, істориків, етнографів, літературознавців, лінгвістів і
т.д. Саме “міждисциплінарна роз’єднаність спеціалістів” [120, 3], на думку
І. Кона, є однією з причин того, що “людське Я” не отримує належного
науково-психологічного обґрунтування.
Особливої скурпульозності дослідника, ясна річ, потребує внутрішній світ
творчої особистості, адже, як стверджував Отто Ранк, “художник може в дуже
дрібних подіях пережити більше, ніж звичайна людина в незвичайних пригодах; для
художника все, що здійснюється навколо нього, тільки привід пізнати своє
внутрішнє багатство” [186, 21]. Наприклад, у спадщині поета таке самопізнання,
зазвичай, презентується рефлексіями (емоційним осмисленням своїх переживань) та
медитаціями (самоаналізом душі у взаємозв’язку з довколишнім). І чим
талановитіший лірик, тим глибше й всеохопніше він відтворюватиме для нас свій
індивідуальний почуттєвий досвід.
Внутрішній світ реального поета та його творчо вираженого образу неодноразово
ставав предметом інтерпретації в шевченкознавчих працях С. Балея [9],
В. Бородіна [29], Г. Грабовича [56]; П. Жура [84], П. Зайцева [88], Г. Клочека
[113]; М. Коцюбинської [129], Є. Маланюка [146], Є. Нахліка [153], В. Пахаренка
[165], Б. Рубчака [194], В. Смілянської [211], В. Терещенко [221], М. Шагінян
[244]; А. Шестак [251], В. Яцюка [257] і т.д. Проте людське і художнє “Я”
Кобзаря все ж потребує, на нашу думку, цілісного та системного осмислення.
Відповідно, актуальними є методологічні пропозиції, що забезпечуватимуть
комплексний підхід до внутрішнього світу емпіричного митця і автора,
представленого в його доробку. Ми, зокрема, пропонуємо системний аналіз
індивідуального досвіду автора в ліричній творчості Шевченка окремого періоду.
За нашим спостереженням, у поезіях 1837–1847 років, написаних до арешту й
заслання, автор (зазвичай, у зображенні героїв, філософських, ліричних
відступах, у підтексті) пригадує себе колишнього (“Я минуле”), “співпереживає”
себе теперішнього (“Я реальне”); акцентує на очікуваннях щодо себе (“Я
динамічне”). У сукупності подібні авторські рефлексії якраз і презентують
художній образ внутрішнього світу.
Найефективніше, на нашу думку, обґрунтувати такий індивідуальний досвід,
оперуючи розробленою в психологічних дослідженнях “Я-концепцією”, що як
“динамічна система” [71, 521] містить:
– уявлення про самого себе (“образ Я”);
– самооцінку відповідних уявлень;
– “потенційну поведінкову реакцію – ті конкретні дії, що можуть бути зумовлені
“образом Я” й самооцінкою” [236, 152].
Відповідно, предметом нашого дослідження буде виражене в поезіях Тараса
Шевченка авторське самозображення, самооцінка й самоочікування.
Варто наголосити, що згадані самоуявлення, звісно, матимуть як емпіричну
природу, так і власне художню (створені виключно поетичним вимислом і
фантазією). Намагаючись з’ясувати джерела походження, скажімо, авторського
самозображення, необхідно враховувати специфіку вивчення творця, розроблену
фахівцями відповідної наукової галузі.
Відомий американський психолог Карл Роджерс, говорячи про структуру
особистості, наголошував на утвореному “всією сукупністю переживань” так
званому “феноменальному полі” – “індивідуальній системі орієнтації”, про яку
може знати тільки сама людина. “Воно ніколи, – пояснював дослідник, – не може
бути відоме іншому інакше, ніж через емпатичний висновок, і значить, ніколи не
може бути відоме точно” [238, 278]. Безсумн
- Київ+380960830922