змістом. Однак форма подачі матеріалу, форма взаємодії вчителя і учня й учнів між собою будуть іншими. Відомі дидактичні принципи науковості, системності і систематичності, активності, розвивального навчання, наочності, диференціації й індивідуалізації навчання тощо лежать в основі організації дистанційного навчання. Однак реалізуються вони іншими способами, зумовленими специфікою нової форми навчання та можливостями інформаційного середовища Інтернет тощо. У зв'язку з цим з'являються спроби ввести поняття дистанційної педагогіки [, -, ].
Якщо вести мову про дистанційне навчання як про нову форму навчання, логічно зробити висновок, що в цій системі крім учителя і учнів мають бути підручники, навчальні посібники, тобто засоби навчання як компонент цієї системи. Звідси постає потреба серйозного наукового підходу до розроблення спеціальних курсів (підручників) для системи дистанційного навчання. Зрозуміло, що в даному випадку в основному йдеться про електронні засоби навчання, в першу чергу мережеві.
Варто зауважити, що пропонується не заміна очного масового навчання дистанційним, а про можливість іншої форми навчання, яка може використовуватися в певних ситуаціях. Так може реалізуватись базовий, поглиблений, поглиблено-профільний рівень або додаткова освіта.
Для дистанційного навчання пропонуються інші засоби, методи і організаційні форми навчання та інші способи взаємодії вчителя і учнів, учнів між собою. Разом з тим, як і будь-яка форма навчання, вона має той же компонентний склад: цілі, обумовленні соціальним замовленням для всіх форм навчання; зміст, визначений діючими навчальними програмами для конкретного типу закладу освіти, методи, організаційні заходи, засоби навчання. Останні три компоненти в дистанційній формі навчання обумовлені специфікою технологічної основи, яка використовується (наприклад, тільки комп'ютерних телекомунікацій, комп'ютерних телекомунікацій в комплексі з друкованими засобами, компакт-дисками, так званою кейс-технологією і ін.). Зрозуміло, якщо мову вести говорити про середню освіту, то будь-яка її форма повинна орієнтуватися на державні стандарти освіти. Водночас можливі варіанти виходу за рамки базової освіти, включаючи додаткову освіту.
Таким чином, з одного боку, дистанційне навчання варто розглядати в загальній системі освіти, причому неодмінно в системі неперервної освіти, передбачаючи тим самим не просто певну систему, але спадковість окремих її ланок. З іншого боку, необхідно розрізняти дистанційне навчання як систему і як процес. Тобто, як і в інших формах навчання, необхідно передбачати і теоретично обґрунтовувати етапи педагогічного проектування навчальної діяльності, її змістової і педагогічної (у плані педагогічних технологій, методів, форм навчання) складових.
1.1.2. Становлення і розвиток дистанційного навчання
Розвиток дистанційного навчання в Україні є пріоритетним напрямком у освіті. Про це свідчить цілеспрямована державна політика щодо інформатизації суспільства та одночасне формування науково-методичної бази ДН.
Поняття "дистанційне навчання" з'явилося відносно недавно. Однак фахівці Національного центру статистики освіти США (NCES) [, с.-] виділяють чотири покоління дистанційного навчання (табл. 1.). Серед основних критеріїв, які диференціюють характеристики поколінь дистанційного навчання, виділяють такі:
- число індивідуумів, які одночасно можуть спілкуватись один з одним (одностороння, двостороння чи взаємозв'язок багатьох користувачів);
- кількість і тип інформації (голос, відео, дані), які можуть бути передані;
- швидкість передачі інформації.
Таблиця 1.1. Покоління дистанційного навчання.
ПараметриПерше покоління з по Друге покоління з по Третє покоління
з по Четверте покоління
з по
Особли-вістьПереважає одна технологіяБагаточислені технології. Без комп'ютерівБагаточислені технології. Комп'ютери і комп'ютерна організація мережіБагаточислені технології, включаючи початок високих комп'ютерних технологійЗасоби інформаціїДрук (-і) Радіо (-і) Телебачення ( - -і)Аудіокасети. Телебачення. Відоекасети. Факс. ДрукЕлектронна пошта, розмова в мережі Інтернет, інформаційне табло, комп'ютери, комп'ютерні мережі. Комп'ютерні програми і інформаційні ресурси, на дисках, компакт-дисках. Мережа Інтернет. Аудіоконференції. Відеоконференції через супутниковий зв'язок. Телефон. Факс. ДрукЕлектронна пошта, розмова в мережі Інтернет. Інформаційне табло. Комп'ютери, комп'ютерні мережі. Комп'ютерні програми і ресурси. Архівована інформація на дисках, компакт-дисках. Мережа Інтернет. Аудіоконференції. Відеоконференції через супутниковий зв'язок. Телефон. Факс. ДрукЗв'язокПереважно одностороннійПереважно одностороннійОдносторонній. Одночасна подача звуку і зображенняДвосторонній діалоговий в режимі реального часуОсобли- востіВзаємодія між навчальним закладом і учнем з допомогою телефону і пошти дуже ЗрідкаВзаємодія між навчальним закладом і учнем через телефон, факс, пошту дуже Зрідка. Плюс особисті зустрічі учнів і викладачівВзаємодія між навчальним закладом і учнем відбувається через друк, комп'ютерні програми, відеоконференції. Використовується двосторонній діалоговий зв'язок, існує можливість асинхронного і синхронного зв'язку через мережу Інтернет між учнями і між викладачами з учнямиАсинхронний і синхронний зв'язок через мережу Інтернет між викладачами з учнями і між учнями. Цифрове відео. Інформаційні ресурси, доступні через Інтернет В свою чергу поява нових поколінь засобів дистанційного навчання сприяє розвитку моделей дистанційного навчання (табл. 1.) [-]:
Таблиця 1.2. Моделі дистанційного навчання.
ПоколінняНазва моделіЗасоби, які використовуються поколінняКореспондентське навчанняДруковані матеріали і пошта поколінняМультимедійне навчанняДруковані матеріали
Касети аудіо і відео
Навчання, підтримане комп'ютером
Інтерактивне відео поколінняТеленавчанняАудіо і відео конференції
Відеографіка
Радіо і телебачення поколінняЕластичне навчанняІнтерактивні мультимедіа
Середовище WWW
Інтерактивне цифрове телебачення
Комп'ютерний мультимедійний зв'язок
З вище наведеного слідує, що першим проявом навчання на відстані було кореспондентське навчання. Університети Лондона ( p.), Чикаго ( р.) і Квінсленд ( р.) були першими навчальними закладами, які запровадили кореспондентське навчання у вищих навчальних закладах.
Лондонський університет, першим ( р.) дозволив складання іспитів на здобуття академічних знань без вимоги обов'язкового відвідування денних занять в одному з його коледжів (таких студентів називали "зовнішніми", що спричинило появу запозичених з англійської мови термінів "екстернат" і "екстерн"). Такий вид заочної освіти, як "екстернат", був попередником дистанційної форми навчання. Поступово з цими "зовнішніми студентами" налагодився поштовий зв'язок.
Наприкінці ХІХ ст. У США було зроблено першу спробу організації навчання на відстані: це сталося року в Чиказькому університеті, коли було випробувано першу і найбільшу в Сполучених Штатах експериментальну програму навчання, в якій викладач і студент перебували в різних місцях. Ця програма називалася "Кореспонденційні студії". Сутність американських кореспонденційних курсів значною мірою нагадувала сучасне заочне навчання в Україні ? студентові надсилався звичайною поштою пакет навчальних матеріалів, після виконання яких він повертав їх викладачеві для оцінювання [].
Заочний Інститут Туссена і Лангенштейдта в Берліні, який засновано року, започаткував вивчення іноземних мов на відстані. Невдовзі чимало звичайних університетів, шведський інститут "Лібер Хермодс" ( р.), розширили свої можливості шляхом запровадження нетрадиційних на той час форм навчання ? заочної і вечірньої для навчання непрацюючих осіб.
Першими у створенні системи навчальних закладів із викладанням за допомогою листування стали країни, де поєднувався високий рівень освіти, поштове обслуговування і невисока густота населення: США, Росія, Австралія, Швеція, Канада. Зразки організації навчання екстернів подавали в той час навчальні заклади Росії, кілька університетів США (Іллінойс, Чикаго, Вісконсин), Канади (Королівський університет), Швеції ("Вільний інститут Хермодс"), контингент якого становив студентів.
Засоби, які використовувались в дистанційному навчанні з середини -го до середини -го сторіччя (пошта, радіо, телебачення) можуть бути охарактеризовані як односторонній зв'язок. Ці перші загальні засоби ДН використовувались, щоб передати інформацію, перш за все, від навчального закладу до студента (учня). Даний спосіб не включав ніякої взаємодії між студентами і навчальним закладом. Відповідно, дистанційна дидактична система першого покоління відрізнялась самим низьким рівнем інтерактивності.
Засоби другого покоління почали з'являтися у роках ХХ сторіччя і представляли суттєвий прогрес в порівнянні з засобами першого покоління. Поява відеомагнітофона і кабельного телебачення виступили як альтернатива радіопередачам, так як зміст курсів, доступних на відеозаписах, можна було пересилати студентам (учням), які переглядались ними в будь-який зручний для них час. Однак в інших відношеннях, дистанційне навчання, яке використовувало засоби другого покоління мало чим відрізнялося від попереднього покоління. Воно мало тенденцію слабкої взаємодії серед студентів (учнів), між ними і навчальним закладом, що визначає такий же низький рівень інтерактивності дистанційної системи другого покоління.
До середини років в дистанційному навчанні почали використовувати персональний комп'ютер, в подальшому з'явилася двостороння відеоконференція. Третє покоління засобів дистанційного навчання на відміну від попередніх поколінь надало можливість навчальним закладам передавати більший обсяг інформації студентам (учням) та здійснювати взаємне спілкування студентів, студентів і викладача шляхом використання електронної пошти, кімнат для дискусій і інформаційних табло. Електронні інформаційні ресурси містились на комп'ютерних дисках, CD-ROM або передавались через Інтернет. Дистанційну систему третього покоління можна вважати системою з середнім рівнем інтерактивності, завдяки існуванню можливості здійснення інтерактивного контакту студентів і викладачів. Однак проте він використовувався лише на деяких етапах процесу навчання.
Четверте покоління засобів дистанційного навчання - це етап, який характеризується збільшенням швидкості і можливістю передачі великих обсягів інформації. Це стало можливим завдяки бурхливому розвитку інформаційних технологій, підвищенню швидкодії сучасних процесорів, покращенню каналів зв'язку тощо. Дистанційне навчання на цьому етапі використовує засоби усіх поколінь, а також двостороннє відео, мережу Інтернет з синхронним і асинхронним зв'язком, носії CD-ROM.
На початку -х минулого сторіччя навчальні заклади з характеристиками "відкриті" або "дистанційні" почали організовуватися в країнах СНД, в Україні зокрема. Так, першими хто почав надавати послуги дистанційного навчання була Європейська школа кореспондентського навчання ЄШКО. На даний час серед державних і недержавних освітніх закладів України, які займаються розробкою та впровадженням технологій ДН, можна виділити такі:
* Міжнародний науково-навчальний Центр ЮНЕСКО /МШ Інформаційних Технологій та Систем НАН України та Міносвіти України [],
* Українська система дистанційного навчання у Львові [],
* Український центр дистанційної освіти [],
* Проблемна лабораторія дистанційного навчання Національного технічного університету "ХНІ" [],
* Міжнародна академія управління персоналом [] тощо.
Таким чином система дистанційного навчання пройшла низку етапів свого розвитку: з появою нових засобів впроваджувались і модернізувались методи і форми взаємодії як студентів (учнів) із викладачами так власне і між собою; разом з тим змінювались і засоби передачі навчально-методичних матеріалів від паперових, при кореспондентському, до цифрових, при сучасному дистанційному навчанні.
Проведений аналіз розвитку дистанційного навчання свідчить, що орієнтація освіти на розвиток особистості та інтелекту змінює педагогічну парадигму книжково-фронтального навчання від форми "учитель - підручник - учень" (підтримуюче навчання) на індивідуально-варіативну "учень - підручник - учитель" із пріоритетом самостійного опрацювання матеріалу, який вивчається (інноваційне навчання). Традиційні педагогічні методи перебувають у конфлікті з когнітивним потенціалом сучасних інформаційних технологій (СІТ) і обсягом інформації, що зростає й швидко старіє [].
Варто наголосити, що перехід до системи середньої освіти, яка орієнтована на учня, має важливе значення. У центрі уваги такої системи освіти перебуває учень, а роль вчителя полягає в тому, щоб допомогти учневі орієнтуватися в значній за обсягом інформації та опрацьовувати її, навчитися приймати рішення, аналізувати й синтезувати ідеї. Як бачимо, вчитель дедалі більше виконує роль наставника. Для цього слід максимально використовувати можливості нових комп'ютерних технологій, зокрема дистанційних.
1.1.3. Технології дистанційного навчання та їх види
Проблема організації навчального процесу в дистанційній формі надзвичайно актуальна. Це зумовлено декількома причинами.
Перш за все, за наполегливе небажання переважної більшості організаторів навчання в дистанційній формі визнати той факт, що мова йде не лише про використання інформаційних технологій для засвоєння тих або інших знань, але й про організацію сучасного навчального процесу, тобто про взаємодію викладача і студентів, вчителя і учнів, учнів між собою, які
розділені відстанню, для досягнення конкретних цілей навчання.
Причому, важливо мати на увазі, що йдеться не про самоосвіту, яку часто також ототожнюють з дистанційним навчанням, за умови що курс розміщений в мережах або на CD. Розглядається саме навчальний процес, де роль вчителя, викладача, зазвичай, дещо інша, ніж в очній формі, однак, не менш важлива. Що стосується цілей навчання, то в епоху інформаційного суспільства вони достатньо кардинально змінилися порівняно з епохою індустріального суспільства. На перше місце виходять не просто знання, а уміння застосовувати ці знання для розв'язання різноманітних життєвих, професійних проблем. Якість освіти в сучасних умовах пов'язують з поняттям конкурентоспроможності фахівця, його компетентністю, що в першу чергу передбачає уміння працювати з інформацією, ухвалювати самостійні обґрунтовані рішення.
Актуальність
- Київ+380960830922