розділ 2.1). Внутрішню взаємодію різноманітних структур об'єкта державного управління неможливо виявити на рівні аналізу національної інформаційної сфери. Цей рівень державного управління НІС дозволяє лише ідентифікувати різноманітні структури об'єкта державного управління. Що стосується другого рівня державного управління НІС - рівня управління процесами у національній інформаційній сфері, то йому відповідає лише зовнішнє сполучення відповідних інформаційних потоків. У даному випадку управління вже є однорідним за своїм субстратом - інформацією, але тут інформація виступає як пряме відображення різноманітних за природою процесів, що протікають в об'єкті управління.
Третій рівень державного управління НІС пов'язаний з метауправлінням, тобто управлінням системою державного управління НІС. Метаінформація, що циркулює на цьому рівні, відображає вже інформацію управління різноманітними процесами в об'єкті управління. Саме її аналіз дозволяє зрозуміти механізми внутрішньої взаємодії певних структур системи державного управління НІС, що у свою чергу пов'язані із вихідними структурами об'єкта державного управління. Останні відтворюються в метаінформації, але опосередковано, в суттєво перетвореному виді. Саме ця метаінформація формується в базовому інформаційному механізмі. Таким чином, можна прийти до такого висновку: існує об'єктивний зв'язок між настановами управління і рівнями управління - настанова раціональності реалізується на першому і другому рівнях управління, настанова ефективності - в основному, на другому рівні управління, настанова удосконалювання управління здійснюється переважно на рівні метауправління.
2.4. Інформаційні відносини та їх правове регулювання
У підрозділі 1.5. вже зазначалося, що одним з елементів системи державного управління національною інформаційною сферою є взаємозв'язки між суб'єктами та об'єктами управління. У підрозділі 2.3 доведено, що ці зв'язки мають інформаційний характер. Вважаємо актуальним і доцільним розглянути підхід, що пов'язаний із системним поглядом на нормативно-правове регулювання інформаційних відносин. Правове регулювання інформаційних відносин підпорядковано тим же закономірностям, що і регулювання інших видів суспільних відносин. Правове регулювання приходить на зміну регулювання будь-яких відносин за допомогою інших соціальних норм: моральних, релігійних, технічних і ін. Це відбувається в зв'язку з тим, що ці, часто слабко гарантовані, соціальні регулятори перестають робити належний, об'єктивно необхідний суспільству регулятивний вплив, що виявляється в дестабілізації суспільних відносин. Але, яким чином і в якому напрямку організовувати нормативний матеріал, щоб його вплив на відповідні суспільні відносини був оптимальним? Очевидно, що для цього необхідно з'ясувати спочатку причину, за якою взагалі з'явилося правове регулювання таких відносин, тобто причину їх суспільної значимості.
Отже, інформаційні відносини займають особливу нішу у функціонуванні суспільних механізмів. Споконвічно закладений як одна з конституційних основ українського суспільства ідеологічний плюралізм (ст. 15 Конституції України) і інформаційні права громадян (ст. 34) покликані гарантувати стабільний політичний і соціально-культурний розвиток суспільства. Досягнення такого значного ефекту можливо завдяки лише єдиній ознаці інформаційних відносин - їх масовості. Так, якби механізм циркуляції інформації не торкався широких прошарків громадськості, зв'язку держави з суспільством, то навряд чи б інформаційні відносини взагалі набули будь-коли загальносоціальну значимість і, як слідство, виникала необхідність у їх правовому регулюванні. У визначенні правового режиму масової інформації принципове значення мають два взаємозалежних її аспекти: якісний і кількісний. Якісний аспект розкриває масовість інформації як інформації суспільної, загальної для всіх, загальнодоступної, відкритої; кількісний - як інформації, що поширюється для широкої мережі споживачів, користувачів інформації. Кількісний аспект похідний від якісного. Так, призначена для необмеженого кола осіб інформація, яка не користується попитом, може мати дуже малу кількість споживачів, або не мати їх взагалі, і проте залишатися масовою. Однак подібна ситуація повинна бути винятком, інакше не було б ніякого резону передбачати особливе положення ЗМІ, особливий статус журналіста в теперішньому його вигляді або взагалі визначати режим масової інформації правовими рамками. Тому, визнаючи, що усе, крім конфіденційних і секретних відомостей, є масовою інформацією, ми припускаємо і кількісну масовість такої інформації.
Необхідно зауважити, що ознака масовості інформації є лише статистичним показником реального процесу інформаційної циркуляції, індикатором значимості інформаційних відносин, що розкриває статистичну інформаційну картину суспільства. Тепер же цю вирішальну для правового регулювання інформаційних відносин ознаку масовості інформації необхідно простежити в динаміці, тобто розглянути особливості самого інформаційного обміну, оскільки право регулює саме відносини, а не статику відносин. Стандартний цикл руху інформації можна уявити у вигляді найпростішої формули: виробництво - розповсюдження - споживання. Широке правове регулювання розповсюдження інформації разом із нормами, що стимулюють виробництво якісної інформаційної продукції і сприяють вихованню гідної культури споживання, складає основу організаційного і правового положення суб'єктів інформаційних відносин і правового режиму інформаційної циркуляції. Переважна частка правових норм стосується стадії розповсюдження, тому що саме тут процес прямування масової інформації і виявляється повною мірою. Проте, і в інші ланки інформаційного циклу частково проникають правові норми. У галузі створення інформаційної продукції неможливо поки що передбачити будь-які серйозні заходи щодо правового обмеження її виробництва в будь-якому вигляді, оскільки це справедливо викликає обвинувачення в цензурі. Саме тому контроль за громадськ