РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ ДІТЕЙ У СУЧАСНИХ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕННЯХ
Проблема розвитку дитячої художньої творчості складна і багатоаспектна. Про її важливість свідчить сам факт великого інтересу до неї провідних учених, методистів минулого і сучасності, які вважали дитячу художню творчість джерелом духовного та інтелектуального розквіту, могутнім чинником культурозасвоєння, естетичного виховання, формування творчих здібностей, а також засобом вивчення внутрішнього світу дитини, спостереження за її особистісними проявами.
У цьому розділі подано аналітичний огляд теоретичних і методичних праць, присвячених дослідженню феномена дитячої творчості, практичного досвіду педагогічної роботи.
2.1. Еволюція педагогічних поглядів на проблему дитячої творчості
У різні часи, залежно від соціальних, політичних, психологічних та багатьох інших чинників розвитку суспільства, проблема дитячої творчості інтерпретувалася по-різному - від нівелювання до захоплено піднесеного ставлення і, нарешті, об'єктивної оцінки, усвідомлення істинного значення творчості для всебічного і гармонійного розвитку дитини.
Історії відомі лише окремі імена геніальних музикантів, поетів, художників, які вже в дитинстві прославили себе своїми видатними творами, але дитяча творчість (наче стверджуючи, що вона не є монополією окремих обранців, а загальнолюдська потенція і тенденція) у своїх первинних формах існувала завжди й усюди, і продовжує існувати: звукоритмічні й словесні імпровізації, що супроводжуються мімікою, жестами, танцями, гра з кольором і лінією, формою в малюнку, ліпленні, конструкціях із будь-якого матеріалу - як зародок багатьох мистецтв. Сам процес пізнання світу, опанування культурних надбань людства кожною конкретною дитиною - це теж прояв її творчості, філософський і життєвий сенс якої виявляється в тому, що пізнання світу відбувається через створення другої реальності: тексту, малюнка, скульптури. Через засвоєння, привласнення загальнолюдського духовно багатства, дитина в різних видах своєї діяльності (ігровій, продуктивній, мовленнєвій) творчо переосмислює та переробляє це історичне надбання. Так складається самобутня картина її суб'єктивного світу.
Саме в культурозасвоєнні й виявляється творча природа дитини, адже дитячий розвиток, в основі якого лежить освоєння, привласнення загальнолюдської культури, не може бути цілком і повністю зведений до повторення минулого. Розвиток тому й розвиток, що він завжди відбивається в історично небувалих, унікальних формах, тобто є породженням принципово нового як у суб'єктивному, так і в об'єктивному плані (Біблер В.С., Ветлугіна Н.О., Давидов В.В., Ельконін Д.Б., Ільєнков Е.В., Занков Л.В., Кононко О.Л., Кудрявцев В.Т., Курганов С.Ю., Крамар П.П., Матюшкін О.М., Русова С.Ф., Слободчиков В.В., Флоренський П.О., Чуковський К.І. та ін.). Це стосується не тільки глобальних процесів у високих інстанціях всесвітньої історії, а й дитячого розвитку.
Отже, духовний розвиток дитини як особлива форма культурної творчості - це об'єктивний факт, який не можна ігнорувати.
Дитяча творчість має величезне особистісне, а також суспільне, державне і загальнолюдське значення, оскільки йдеться про покоління, якому творити майбутнє. Але, за справедливим твердженням дослідника дитячої творчості, відомого психолога О.О.Мелік-Пашаєва, "дитяча творчість як явище культури - це наше недавнє придбання, це проблема наших днів... Дорослі довго були сліпі й глухі до неї" [223, с.3]. Звернемося до огляду наукових роздумів учених з цього приводу.
У розвитку світової педагогічної думки був дуже тривалий період, коли продукти дитячої творчості ще не були предметом уваги вчених і практиків, а роль творчого процесу належно усвідомлюваною й оцінюваною ними.
Фундатори світової педагогічної думки Я.А.Коменський, Дж.Лок, Ж.-Ж.Руссо, І.Г.Песталоцці не мали праць з проблеми розвитку художньої творчості дітей і не проводили з неї спеціальних досліджень, водночас у створених ними педагогічних системах важливе місце посідають рекомендації щодо створення сприятливих умов для максимально повного розкриття природних здібностей дітей, для розвитку самостійності, творчої активності саме як провідних рис особистості дитини, що допомагають їй успішно і творчо освоювати навколишній світ. Важливі думки вчених щодо первинності виховання почуттів, розвитку чутливості, вразливості, що є джерелом внутрішньої активності дитини в її діях. Через спостереження, дотики, слухання, порівняння, відчуття, збагачується власний досвід дитини, утворюються її власні уявлення про світ і вона починає діяти [379]. На таких самих позиціях щодо розкриття природних можливостей дітей стояли Я.А.Коменський і І.Г.Песталоцці, але, на відміну від Руссо, вони вважали за необхідне спрямовувати розвиток людини, допомагати їй іти правильним шляхом у саморозвитку, в саморозкритті передусім через формування розумових здібностей та мовлення. Саме через збагачення чуттєвого досвіду, розвиток спостережливості, уяви педагог допомагає дитині перетворювати чуттєві уявлення на яскраві поняття, спонукає її до самостійних активних дій. [157, с.292].
Ближче за інших до ідеї самостійності та розвитку творчості підійшов А.Дистервег. Серед розроблених ним принципів педагогічного керівництва процесом розвитку дітей важливе місце посідає принцип самостійності, що ґрунтується на природному прагненні людини до розвитку і дії. До творчого самостійного шляху в пізнавальному процесі дитину підштовхує прагнення до пізнання істини. Призначення дорослого - пробуджувати й задовольняти цю потребу.
Його принцип розвитку творчої активності дітей виходить з відмови від муштри. Педагог наполягає на необхідності обирати таку методу, яка не привчає дітей до пасивності, бездумного повторення, копіювання, а спонукає їх до самостійності, активності, викликає бажання йти власним шляхом, тобто на евристичному способі викладання. А.Дистервег узагальнив найкращі досягнення своїх