РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ
ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
У розділі досліджено основні методологічні проблеми теорії військового
навчання, систематизовані закони та закономірності навчання ВСС і обґрунтовано
її базова категорія “військово-навчальний процес”.
2.1. Методологічні проблеми вітчизняної системи військової освіти
Екологічні, ядерні та інші глобальні проблеми сучасного світу загрожують
існуванню людства і тому вимагають докорінної зміни стратегії людської
діяльності, переоцінки розуміння смислу людського буття. Людина має стати
центром наукової картини світу і, відповідно, у цьому контексті необхідно
осмислити проблему “олюднення Людини” [127, с. 7].
Але це не відбувається автоматично. Тут, насамперед, необхідно підняти загальну
духовну культуру у суспільстві, змінити ціннісні орієнтації особистості людини,
її світосприймання і світорозуміння, ставлення до самої себе і до інших людей,
сформувати активну життєву настанову і позицію, залучити до творчої діяльності,
які забезпечили б їй адекватне сприймання й усвідомлення світу, реалізацію нею
нової стратегії діяльності. Яка ж суспільна організація має формувати таку
особистість? Безперечно, основний тягар покладається на освіту, у тому числі й
на військову.
Закономірно виникає запитання: Чи сприяє сучасна освіта формуванню такої
особистості? Відповідь, на жаль, негативна. Вона не тільки не готова, але і не
спроможна у переважній більшості країн, у тому числі й в Україні, до реалізації
цієї своєї важливої функції. Тому ЮНЕСКО обґрунтовано констатує загальносвітову
кризу в освіті, ХХІ століття оголосило “століттям освіти” і намагається
розробити ефективну освітню модель для подолання цієї кризи. Наші дослідження
щодо сучасного стану навчання ВСС ЗСУ, на жаль, підтвердили цю негативну
тенденцію (див.: табл. 1.6-1.12, додатки В-И).
Об’єктивність отриманих результатів підтверджується практичним збігом оцінок
офіцерів-експертів і ВСС щодо оцінки стану військового навчання в ЗСУ. Якість
отриманої інформації забезпечується валідністю, надійністю і репрезентативністю
вибіркової сукупності стосовно об’єкта і предмета нашого дослідження.
Генеральна сукупність об’єкта дослідження дозволяє поширювати отримані висновки
на всю популяцію (див.: табл. 1.2-1.5).
Як видно з табл. 1.7 і додатка В, тільки 31% опитуваних більш-менш задовільно
оцінили сучасний стан навчання ВСС, 49,6% негативно і 21,1% затрудняються
відповісти на це запитання; у тому числі, експерти таким чином оцінили стан
навчання ВСС:
не бачу якихось особливих відхилень 32,5 %;
знаходиться у незадовільному стані й потребує реформ 47,5%;
знаходиться у стані кризи та вимагає заходів термінового характеру 15%.
Отже, 62,5% експертів оцінили стан військового навчання як незадовільний і
очікують невідкладних дій щодо його поліпшення.
У той же час необхідно чітко визначити основні детермінанти цієї кризи. На нашу
думку, вона, в першу чергу, методологічна і системна. “Сучасна криза освіти –
не криза навчальних закладів. Логіка розвитку системи освіти передбачає
орієнтацію на нові цільові установки і реалії, які визначають життя навчальних
закладів. Вирішити кризу сучасної системи освіти можна лише шляхом її
модернізації, послідовної реалізації культурологічно орієнтованої концепції,
розглядаючи не окремо початкову, середню, середньо-спеціальну і вищу освіту, а
систему у цілому, як цілісне явище” [121, с. 12], тобто має бути чітка
методологія ефективного функціонування й розвитку вітчизняної СВО ХХІ
століття.
Тому сучасна СВО має ґрунтуватися на новій філософській методології, бо коріння
педагогіки проростає з філософії. Філософські концепції складають методологічну
основу педагогіки і дають змогу внести в педагогіку епістемологічний,
аксіологічний та особистісний смисл, тобто філософія покликана дати суспільству
відповіді щодо мети освіти, цілей і змісту педагогічної діяльності
різноманітних освітньо-виховних закладів, акцентувати увагу педагогів на те, як
і чому вчити підростаюче покоління, виходячи з конкретних цілей виховання у
суспільстві.
На оптимальне розв’язання цих завдань спрямована нова наукова галузь філософія
освіти, яка нині у зарубіжній і вітчизняній науці активно розвивається.
Наприклад, для активізації наукових пошуків у цьому напрямку Вищою атестаційною
комісією України затверджена нова спеціалізація – філософія освіти (шифр –
09.00.10). Вітчизняні науковці активно організують і проводять дискусії з цієї
проблеми. У Києві 1-3 лютого 1996 р. відбулася перша Всеукраїнська
науково-практична конференція “Філософія сучасної освіти та стан її розробки в
Україні” [335], в рекомендаціях якої цілком слушно зазначається, що майже повна
відсутність центрів координації розробки питань філософії освіти спричиняє
хаотичність у визначенні підходів, поглядів, перспектив розвитку,
інформаційному забезпеченні й зумовлює відставання від найважливіших світових
досягнень людського мислення та педагогічної думки [335, с. 8]. У Дрогобичі
26-27 лютого 1999 р. відбувся методологічний семінар “Філософія освіти ХХІ
століття”, учасники якого проаналізували сутність філософії освіти, світоглядні
засади реформування освітньої системи України [127, 349]. Найважливішим
висновком семінару є те, що гуманістична філософія освіти є методологічною
основою культуротворчої освітньої діяльності ХХІ століття.
У інших країнах також відбуваються активні дискусії з проблем філософії освіти.
Наприклад, в Росії – це два “Круглі столи”, матеріали яких опубліковані у 1995
р. на сторінках наукових журналів “Педагогика” [336] і “Вопросы философии”
[337]. Прикладне значе
- Київ+380960830922