Аксіологічний потенціал наукового знання: поняття, структура, спосіб актуалізації.

Розділ 2 .
ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ (ЛОГІКО-ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ)
ВИМІР АКСІОЛОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗНАННЯ
2.1. Протиставлення когнітивного та ціннісного в знанні:
від ригоризму до потенціалізму
Антиномія, що виникла в процесі з’ясування специфіки пізнавального та
ціннісного ставлення до дійсності – це проблема, розв’язати яку неможливо за
допомогою традиційного підходу, згідно з яким істина вважається ціннісно
нейтральною, не включеною в аксіосферу культури як її необхідний елемент. У
контексті аксіології знання, заснованої на потенціалістичному розумінні
цінності, з’являється можливість іншого, більш адекватного тлумачення названого
співвідношення.
Проблема співвідношення істини і цінності багатогранна, склад­на, цікава й
актуальна [див.: 292]. Хоч у спеціальній літературі вона досить усебічно
висвітлювалася, навряд чи можна ска­зати, що в цілому вже її розв’язано.
Досягнуто розуміння, що не існує цін­нісно ней­тральних істин, але в арсеналі
засобів епістемоло­гії, філософії та методології на­уки аксіологічний підхід
іще не став загально­визна­ним. Іще й сьогодні продов­жує жити міф про начебто
нездо­ланну безод­ню між “двома культурами” – гумані­тарною та
природничо­на­у­ко­вою. Тому питання про цінність істини, її ак­сіологічні
пара­метри, очевидно, має роз­глядатися не тільки у вузько­ме­то­д­о­логічному,
а й широкому загальнокуль­тур­ному контексті.
Культура, філософія, наука тісно пов’язані між собою пере­ду­сім у тому
розумінні, що домінуючі тенденції в них, як пра­вило, взаємозалежні. Проте
наразі йдеться не стільки про зако­номірну зумовленість їхніх основних
орієнтацій, скільки про сумірність і критерій для оцінки адекватності та
цілісності роз­витку. Філосо­фія, котра за визначенням є самосвідомістю
куль­тури, дуже спе­цифічно реагує на її динаміку. Відкриваючи своїм
інтелектуаль­ним поглядом усе нові й нові, незнані доти обрії культурної
ро­боти, вона постійно руйнує status quo. Та водночас її не можуть не бентежити
і порушення органічної цілісності, гармонійності загальнокультурного розвитку.
Аби аксіологія наукового знання стала можливою, треба пе­ре­дусім усунути деякі
стійкі стереотипи, які заважають осмис­лю­вати її проблематику в контексті
нового образу науки. Одним із таких явно застарілих уявлень є переконання в
ціннісній нейт­ра­льності наукових істин. Але при цьому необхідно пам’ятати, що
в історії науки образ аксіологічно нейтрального знання зіграв особ­ливу роль,
оберігаючи науку від ідеології та забезпечуючи їй умови для стрімкого, ніякими
зовнішніми чинниками не зу­мовле­ного розвитку. Поняття “нейтральність” у
даному кон­тексті неод­нозначне. “Виходить, – пише В.Келле, – вельми ціка­вий
феномен: образ ціннісно-нейтральної науки проявив себе водночас і як
філософський принцип, і як методологічний регу­лятив, і як буденна свідомість
науки. Він прекрасно корелює з характеристи­кою фундаментальних досліджень як
пізнання при­роди, що не має жодних практичних цілей. Він може слугу­вати
основою для елі­тарного трактування науки. У цілому, це досить абстрактний
образ, який може бути інтерпретований по-різному” [105, 14].
Сама можливість протиставлення когнітивних і ціннісних аспектів (і потенцій)
теоретичного знання зумовлена дво­зна­ч­ні­стю терміна “наука”, що в
англомовній літературі за­фіксо­вана сло­вами “сайєнс” і “гуманітес”. У першому
ви­падку йдеться пере­важно про знання природничонаукове, значною мірою вільне
від оцінок, які йому нав’язуються ззовні, тоді як інший термін озна­чає сферу
знання, невід­дільну від усієї сукупності наявних у культурі цінностей.
Вважається, що пізнавальний образ, на відміну, скажімо, від художнього, вільний
від усяких суб’єктивних чинників, абсо­лютно незалежний від особливостей
життєдіяльності вче­ного. Насправді ж він (у кінцевому підсумку) так само
зумовле­ний індивідуально-своєрідними інтелектуальними і не тільки
інте­лектуальними (епістемними), а й етичними, естетичними і навіть релігійними
потенціями. Ілюзія, що художній образ біль­шою мірою, ніж когнітивний,
пов’язаний зі здібностями особис­тості, виникає через те, що ці потенції
справді дуже різні. Тому й ре­зультати актуалізації сприймаються по-різному. В
одному ви­падку – це живе, чуттєве, безпосереднє переживання, в якому
неповторність постійно, так би мовити, перед очима, на поверх­ні, тоді як в
іншому – загальні міркування, в яких усе неповторне й емоційне відходить на
другий план. Але це, звісно, ще не озна­чає, що наукове пізнання взагалі
незалежне від усяких ціннісних орієнтацій і чинників індивідуального чи
соціокультурного ха­рактеру. Саме в особливому характері когнітивних
ціннос­тей, а не в об’єктивності змісту знання, специфіка науки.
Знання в усіх його різновидах і формах є ціннісно зумов­ле­ним, адже за самою
своєю природою воно забезпечує вибір аль­тернатив у процесі будь-якої свідомої
діяльності. Гносеологія досліджує вибір у сфері пізнання, так само як етика – в
мораль­ній, а естетика – художній діяльності. Здій­снюється пошук аде­кватного
кожній сфері специфічного критерію (істини, добра, краси), який насправді
лежить поза цими сферами, вірніше, в єдиному для них усіх аксіологіч­ному
просторі. Лише рефлексія відокремлює пошук істини від інших інтенцій мислення,
проти­ставляючи істинність і цінність.
Аксіологічний аспект мислення, по-перше, навіть при вели­кому бажанні неможливо
цілком елімінувати з процесу та результату пізнання. Сама істина в її
абсолютному значенні регулятивного принципу мислення не може не бути цінністю,
бо інакше вона не була б істиною – протилежністю облуди. Але в ситуації
духовно-практ