РОЗДІЛ 2
КРЕДИТНА ПОЛІТИКА КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ
2.1. Правові основи формування кредитної політики комерційних банків
Кредитна політика, як і політика взагалі, за своєю природою є суб’єктивною. Її
суб’єктивність, з одного боку, означає залежність від волі окремих
індивідуумів, які відповідають за встановлення та регулювання кредитних
відносин, адекватних тенденціям соціально-економічного розвитку суспільства, а
з іншого – обов’язковість її дотримання в процесі реалізації кредитних
відносин. Ефективна реалізація кредитної політики пов’язана зі створенням
належної правової та нормативної бази, тому що:
по-перше, кредит через свої функції здатний регулювати грошову масу в обігу,
відповідно й за банківською системою необхідно закріпити функцію кредитного
забезпечення;
по-друге, необхідно законодавчо закріпити інтереси як кредитора, так і
боржника, які мають різновекторну направленість;
по-третє, поверненість кредиту повинна бути певним чином законодавчо
забезпеченою, адже вона залежить не тільки від об’єктивного процесу – руху
капіталу, але й від суб’єктивного – репутації, ділової активності
позичальника.
Отже, законодавче забезпечення кредитної політики є визначальним фактором у
реалізації кредитних відносин для досягнення її кінцевих цілей.
Причому, ефективність правового впливу на суб’єктів кредитних відносин
визначається на основі певного принципу, загальної юридичної основи, яка у
різних типах економікою не однакова. Так, в економічних системах ринкового типу
використовується регулюючий принцип: “Усе, що не заборонено законом,
дозволено”. Тоді ж як в умовах командно-адміністративної економіки діє зовсім
інший законодавчий принцип: “Дозволено лише те, що прямо дозволено законом”.
Різниця між цими законодавчими основами полягає в тому, що у першому випадку
держава окреслює лише загальні принципи правового регулювання, яких мають
дотримуватися усі учасники кредитних відносин. При цьому, переслідуючи свої
конкретні цілі та мотиви, суб’єкти кредитних відносин повинні добросовісно і
законослухняно виконувати свої функції в процесі кредитування. У другому
випадку держава через пряме регулювання кредитних відносин на основі чіткого
законодавчого регламентування виключає можливість здорової конкуренції та
підприємницької ініціативи їх суб’єктів. Тому в період переходу до ринкової
економіки вкрай важливо створити умови для реалізації правового регулювання
кредитних відносин ринкового типу. Однак на сьогодні через втручання владних
структур до закріплення клієнтури до комерційних банків, зарегульованість
самого процесу кредитування та відсутність беззаперечного права банків на
повернення наявних кредитів ускладнюють реалізацію основного принципу правового
регулювання кредитних відносин.
Основні напрямки законодавчого забезпечення кредитної політики повинні
базуватися на наступних напрямах: регламентація суб’єктів та інструментів,
напрямків кредитної політики на макроекономічному рівні; методологічне
забезпечення кредитних операцій; регулювання кредитних операцій як з боку
створення ресурсної бази, так і з боку запобігання кредитним ризикам.
Розробляючи основні напрями грошово-кредитної політики, НБУ застосовує широкий
спектр методів та засобів, але головні з них, які впливають на розробку та
реалізацію кредитної політики комерційних банків – регулювання норм
обов’язкових резервів та розміру процента.
Рівень обов’язкових резервних вимог значно відрізняється у різних країнах
залежно від національних особливостей економіки, розвитку кредитної системи і
стану грошового обігу. Однак ефективність цього засобу регулювання значно
залежить від гнучкості схеми їх застосування, що полягає у граничному рівні їх
встановлення, диференціації резервних вимог за видами та строками залучених
коштів, та й, врешті, за видами самих кредитних інститутів – суб’єктів
резервування. У вітчизняній банківській практиці резервні вимоги поширювалися
або на загальну суму залучених коштів, або на окремі їх види із відповідною
диференціацією ставок. Очевидно, що чим більша буде диференціація резервних
вимог щодо депозитів (строків, видів), тим більшої гнучкості набуде даний
інструмент кредитної політики. Адже диференціація норми обов’язкового
резервування з прогресією щодо сум залучення стимулюватиме зацікавленість
комерційних банків у роботі з дрібними вкладниками, а не лише із великими
корпоративними клієнтами.
Не менш важливою проблемою росту залучення коштів населення комерційними
банками є умови обов'язкового резервування. На сьогодні кошти в касі банку не
входять в обсяг обов'язкового резервування, хоча в теоретичному плані, згідно
монетариської концепції регулювання грошової маси, ці кошти повинні включатися
в обсяг резерву. Якщо при розрахунково-касовому обслуговуванні корпоративних
клієнтів питома вага готівки у їх сукупному обороті складає незначну питому
вагу, то при обслуговуванні фізичних осіб ця частка складає доволі значний
відсоток. А це означає, що законодавчо відхиляючи практику готівкового
обслуговування фізичних осіб, залучення грошових коштів від населення стає
дедалі дорожчим задоволенням для банків, аніж залучення коштів корпоративних
клієнтів. Отже, позитивно вирішивши питання щодо включення залишку каси в
обов'язкові резерви, ми розширимо обсяг вільних кредитних ресурсів, які можуть
бути направлені на кредитування суб'єктів ринку.
Встановлення граничного рівня норми обов’язкових резервів також слугуватиме
ефективністю застосування даного інструменту в реалізації кредитної політики.
Адже необ
- Київ+380960830922