РОЗДІЛ II
ГУМАНІСТИЧНІ ВІДНОСИНИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
2.1. Сутність гуманістичних відносин
Психологічний словник розглядає концепцію відносин особистості як сукупність
теоретичних уявлень, згідно з якими психологічним ядром особистості є
індивідуально-цілісна система її суб’єктивно-оцінних, свідомо виборчого
ставлення до дійсності, що являє собою інтеоретизований досвід стосунків з
іншими людьми в умовах соціального оточення.
Великий тлумачний психологічний словник (автор – американський психолог Артур
Ребер) визначає відносини як зв’язок між двома чи більше подіями, об’єктами чи
людьми. Конкретна природа відносин може значно варіюватися в працях різних
авторів. Звичайно, мається на увазі одне із значень: 1) такий зв’язок між двома
перемінними, при якому зміна однієї супроводжується зміною іншої; 2) такий
зв’язок між судженнями, при якому істинність чи хибність одного припускає
істинність чи хибність іншого; 3) такий зв’язок між подіями, при якому одна з
них служить передумовою іншої. Автором зазначено, що можна розташувати ці три
значення на вимірі, що відбиває силу відносин, тому що значення 3) припускає
сильний причинний зв’язок, в якому тільки міститься натяк у значенні 2) і який
логічно відсутній у значенні 1) [382; 582].
Система відносин визначає характер переживань особистості, особливості
сприйняття дійсності, характер реакцій на зовнішні впливи.
Позитивний чи негативний досвід відносин між людьми однозначно формує і
відповідну систему внутрішніх відносин.
Гуманістичні відносини правомірно розглядати як особливий вид суспільних
відносин, сукупність залежностей і зв’язків, що виникають у людей під час
їхньої спільної діяльності. За змістом гуманістичні відносини розрізняються
залежно від того, стосовно кого людина має визначені обов’язки й якого роду є
ці обов’язки. Можна також виділити гуманістичні відносини, у яких знаходиться
людина за родом своєї професійної діяльності і з огляду на її участь у різних
галузях громадського життя. Специфічні обов’язки лежать на людині щодо членів
суспільства, які знаходяться в особливому положенні: дітей, людей похилого
віку, жінок, хворих; членів колективу, до якого вона належить (сім’я, клас,
трудовий колектив), до людей, з якими вона знаходиться в особливих стосунках і
з якими вона так чи інакше вступає в контакт. Однак, яка б не була конкретна
сфера обов’язків людини і незалежно від того, на адресу кого (приватної особи,
групи людей) вони спрямовані, в усіх випадках людина в кінцевому рахунку
знаходиться у визначених відносинах із суспільством, і сама з собою як членом
цього суспільства.
Форми гуманістичних відносин розрізняються залежно від того, яким чином
виступає перед людиною моральна вимога, наскільки узагальнений чи
конкретизований характер вона має. Ця вимога, наприклад, може виявлятися у
вигляді окремого розпорядження щодо індивіда зробити певний учинок у конкретній
ситуації; вона може наказати всім людям постійно формувати в собі відомі
моральні якості, будувати спосіб життя й вибирати лінію поведінки відповідно до
більш узагальнених моральних норм і принципів, підкорити свою діяльність
здійсненню деякої кінцевої та вищої мети, перетворенню суспільства на справді
гуманістичних засадах і досягненню особистої досконалості.
Згідно з різними формами моральної вимоги і ставлення індивіда до суспільства
кожного разу має особливий характер. Крім того, ці вимоги щоразу відбиваються в
особливих особистісних формах моральних відносин (обов’язок, відповідальність,
честь, достоїнство, совість), у кожній з яких виявляється ступінь і спосіб
самоконтролю людини в її моральній діяльності. Але ця ж людина має визначені
обов’язки перед суспільством, іншими людьми, вона сама виступає як суб’єкт, а
суспільство – як об’єкт її моральної діяльності. Але ця ж людина є об’єктом
моральних обов’язків для інших, для суспільства, тому що воно теж повинно
захищати її інтереси. З одного боку, суспільство формулює обов’язки окремої
особистості й оцінює її вчинки, відноситься до неї як суб’єкт до об’єкта. Але з
іншого, – моральні вимоги стають особистим боргом і відповідальністю кожної
людини, усвідомлюються й активно втілюються в життя. Чим вищою є свідомість
людини, чим більше вона здатна самостійно контролювати та спрямовувати свої
дії, тим більшою мірою вона є самодіяльним суб’єктом.
Ставлення особистості до чого-небудь містить у собі вартісний компонент і,
отже, визначається її вартісними орієнтаціями, а також мотиваційною сферою.
Відносини, що виявляються у вибірковості й суб’єктивній активності особистості,
відбивають її інтереси та потреби.
В основі гуманістичних відносин лежать такі категорії, як “гуманізм” і
“гуманність”.
Гуманізм (від лат. Humanus – людяний) – принцип світогляду, у тому числі й
моральності, в основі якого лежить переконання в безмежності можливостей людини
та її здібностей до вдосконалювання, вимога волі і захисту достоїнства
особистості, ідея про право людини на щастя й про те, що задоволення її потреб
та інтересів повинно бути кінцевою метою суспільства. Цей принцип склався на
базі широкої течії, що виникла в епоху Відродження і стала вираженням боротьби
“третього стану” (буржуазії, ремісників, селянства) проти панування феодальної
аристократії та духівництва.
Гуманісти проголошують людину вінцем природи, центром світобудови. У людини, на
їх погляд, повинні гармонійно поєднуватися природне і духовне начала; вона має
право на щастя в земному житті, й її природне прагнення до насолоди і щастя
повинно стати основою моральності. Мораль розуміється гуманістами як здійснення
мирських цілей – звільнення людини від усякого соціального й духовного гніт
- Київ+380960830922