РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ РОЛІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ЯК НЕУРЯДОВИХ АКТОРІВ
МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ
Міжнародна політика є цариною, що значною мірою залежить від внутрішньої
політики держав, адже зазнає впливу факторів, які зумовлюють також і
зовнішньополітичні рішення національних урядів. Партійна діяльність, в тому
числі й щодо зовнішньої політики, традиційно виступає об’єктом партологічних
досліджень. В свою чергу, в теоріях міжнародних відносин розглядаються як сфери
“високої політики” – міждержавні стосунки та функціонування міжурядових
організацій, – так і діяльність неурядових суб’єктів міжнародної політики.
Вплив міжнародного середовища на розвиток внутрішніх політичних інститутів в
умовах інтернаціоналізації і регіональної інтеграції призводить до більшої
відкритості суспільств, розширює простір для вільного обміну інформацією й
ідеями, створює можливості інтенсифікації двосторонніх міжнародних партійних
зв’язків та поглиблення міжпартійного співробітництва в рамках міжнародних
організацій.
За таких обставин лінія поділу політичних процесів на національну й
інтернаціональну складові виявляється умовною, а відтак і проблеми міжнародної
діяльності неурядових політичних акторів набувають популярності в
політологічних дослідженнях. Отже, окреслення теоретичних рамок багаторівневого
міжнародно-політичного аналізу спираючись на визнання ролі держави як такої, що
зазнала суттєвих змін, і на оцінку тенденцій і детермінант міжнародної політики
з позицій системності й цілісності потребує узагальнення концептуальних
висновків як партологів, так і політологів–міжнародників, прихильників
найновіших інтерпретацій теорій міжнародних відносин.
2.1. Міжнародне середовище як фактор внутрішньої політики
Оцінка значущості співробітництва неурядових учасників міжнародної політичної
комунікації, встановлення його тенденцій і наслідків, а так само і ролі
суспільних груп і політичних партій у формуванні і здійсненні національної
зовнішньої політики безпосередньо залежить від визначення ступеня впливу
міжнародного середовища на внутрішньодержавній політичний процес. У
вітчизняному суспільство-знавстві співвідношення міжнародних і внутрішніх
політичних процесів на тлі геополітичних змін на Європейському континенті, що
сталися після розпаду СРСР і дезінтеграції світової соціалістичної системи,
обгрунтовано розглядається в цивілізаційному контексті світової політики.
М.І.Михальченко вважає існування української мікроцивілізації як частини
слов’янської і світової цивілізації аксіомою, що не потребує доведень,
зростання ж ролі локально-цивілізаційних досліджень в політичній науці пояснює
не стільки “посиленим інтересом населення нових держав до своєї історії, коли
світ ділився на соціалістичні, капіталістичні і такі, що не приєдналися,
країни, а становленням нової світоглядної доби, коли глобальні класові
ідеології частково втратили своє значення і формуються нові, більш об’ємні та
глибокі уявлення про світ, конкретні суспільства” [227, 65]. Підвищення
інтересу до зазначеної проблематики, таким чином, є закономірним наслідком
краху утопічних соціальних проектів на кшталт комунізму, народного капіталізму,
азіатського або африканського капіталізму тощо. Утративши глобальні цілі, що
нав’язувалися суспільствам ідеологічними машинами, світова спільнота знову
розпалася на зрозуміліші реальності: культурні глобальні цивілізації, політичні
й економічні союзи, релігійні конфесії, нації, держави, партії, особистості. На
думку М.І.Михальченка, “глобалізм, регіоналізм і локалізм взаємопроникають і
загалом у світі, і в Європі, і в інших регіонах. Існування закритих локальних
цивілізацій типу стародавніх – китайської, японської, грецької й інших – нині
неможливе” [227, 66].
Цивілізованим суспільством нині має вважатися таке, що досягло нормативних в
сучасну епоху рівнів економічного і соціального розвитку, соціального порядку і
політичної стабільності. Актуальним для України, підкреслює вчений, є
виокремлення проблеми пізнання і модернізації своєї цивілізації
центральноєвропейського типу, переведення процесу модернізації своєї
цивілізації на ідентифікацію контактуючих і конкуруючих цивілізацій.
Проблематику зміцнення державності, застережує М.І.Михальченко, не слід
звужувати до рівня внутрішньо-економічного та внутрішньополітичного, адже
держава працює над реалізацією двоєдиного завдання – підтримати економічний і
політичний поступ власного суспільства і конкурувати в цих сферах з іншими
державами, при цьому існує прямопропорційна залежність між станом внутрішньої
консолідації й ефективністю державного захисту економічних і політичних прав
громадян, фірм, організацій у їхніх зовнішніх стосунках за умови, коли
“геополітичне оточення, економічні та політичні суперники ставлять перед
державою питання щодо захисту власного виробника, забезпечення експорту,
напрацювання механізмів надійного співробітництва між партнерами” [225, 189].
На відміну від науки міжнародних відносин, ядром дослідження якої залишаються
суверенні держави, М.І.Михальченко визначає світову, або міжнародну, політику
як специфічний аспект міжнародних відносин, у якому ці відносини розглядаються
як “діяльність традиційних і нетрадиційних акторів”, підкреслюючи, що акцент
зміщується на зростаючу роль останніх. Оскільки взаємини міжнародних відносин і
світової політики як сфер практики й науки неоднозначні і все ще перебувають у
стадії становлення, вчений наголошує на відкритості простору для побудови
моделей і гіпотез, в тому числі моделей перетворення України на активний
суб’є
- Київ+380960830922