РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ
Аналіз історії становлення і розвитку морального виховання військовослужбовців
показує, що зазначений процес здійснювався в основному на базі накопиченого
практичного досвіду, окремих теоретичних поглядів та уявлень. Глибокі зміни, що
відбуваються в даний час у військовій практиці, педагогічній діяльності
командирів, офіцерів виховних структур, у вихованні курсантів ВВНЗ, об’єктивно
обумовлюють необхідність розробки основних положень теорії морального виховання
майбутніх офіцерів-прикордонників як систематизованої, логічно пов’язаної
сукупності педагогічних наукових знань, які містять цілісне описання, пояснення
і прогнозування даного напряму виховання курсантів в інтересах більш
ефективного вирішення завдань, поставлених перед ДПСУ.
У дослідженні теоретичних основ морального виховання майбутніх
офіцерів-прикордонників ураховувалися такі положення:
теорія морального виховання майбутніх офіцерів-прикордонників є частиною
загальної теорії виховання курсантів ВВНЗ;
дана теорія є відкритою системою знань про суттєві та необхідні зв’язки,
усебічні відносини з іншими педагогічними теоріями;
теорія морального виховання не лише описує та пояснює, але й прогнозує розвиток
даного напряму виховання курсантів.
2.1. Концепція морального виховання майбутніх офіцерів-прикордонників
Для ефективного вдосконалення навчання, виховання, розвитку та інших
педагогічних процесів в інтересах підвищення якості морального виховання
майбутніх офіцерів-прикордонників виникає необхідність у науково-теоретичному
осмисленні, формалізації й упорядкуванні, приведенні накопиченого обсягу
наявних наукових знань у відносно цілісну педагогічну теорію. Початком цього є
визначення концептуальних положень, на основі яких будується вся теорія
морального виховання.
Спираючись на філософські, педагогічні, психологічні дослідження, наука дедалі
активніше шукає шляхів поліпшення морального виховання особистості. Проблема
морального виховання набула розвитку в працях багатьох учених (І. Д. Бех
[20–22; 24], І. В. Валько [324], М. Й. Боришевський [28], Т. В. Вечерок [43],
Д. Дьюї [115], О. А. Дубасенюк [8], В. М. Жуковський [133], В. А. Кушнір [203],
В. У. Крамар [191], Н. І. Літвінова [211],
В. М. Мадзігон [217], Г. Я. Майборода [218], А. С. Макаренко [220], Д. Мур
[241], Н. Г. Ничкало [249], В. С. Пікельна [269], М. К. Подберезьський [276],
О. І. Пометун [320], В. С. Сідак [324], В. М. Синьов [320], С. О. Сисоєва
[321], М. І. Сметанський [327; 328], М. Г. Стельмахович [335–337], Л. М.
Степаненко [339], В. О. Сухомлинський [346–348], О. В. Сухомлинська [343–345],
Н. Б. Хамська [382], П. М. Щербань [401], Т. С. Яценко [408; 409], Klafki W.,
Ruckriem G. M. [411], Natemeyer Walter E. [412], Taylor Shelley E. [415],
Weinberg Gerald M. [416] та ін).
Зокрема, чільне місце вихованню в учнів моральних цінностей відводив В. О.
Сухомлинський. Він досліджував народну родинну педагогіку, обґрунтував
необхідність застосовувати в навчально-виховному процесі засоби етнопедагогіки
(рідну мову, народні мистецтва, національні традиції та звичаї тощо), доводив
їх глибокий моральний вплив на вихованців.
В. О. Сухомлинський вважав, що завдяки засобам народної педагогіки особистість
збагачується людинознавчими, вітчизнянознавчими і народознавчими знаннями
[346]. У його педагогічній спадщині простежується система роботи з питань
застосування в сім’ї та школі морального виховання.
Конкретизуючи загальні положення про мету і завдання формування особистості, О.
В. Сухомлинська із загальних цінностей виділяє такі: “Людина, Сім’я, Праця,
Знання, Батьківщина, Земля, Мир. Людина – цінність абсолютна; Сім’я – природне
середовище розвитку людини, частина історії народу; Праця – основа людського
буття, життєвого рівня; Знання – багатство особистості, надія народу, а школа –
її наріжний камінь; Батьківщина – це початок усього, пам’ять серця, народження
душі, свідомості громадянина; Земля – спільний дім, сім’я, Батьківщина для
всього людства, цілісного і неподільного; Мир – головна умова існування Землі,
Батьківщини, Сім’ї, Людини – і є таким завдяки Знанню та Праці” [344].
На думку І. Д. Беха, нині у психолого-педагогічній науці владно заявляє про
себе такий конструктивний підхід, згідно з яким слід створювати нові механізми
виховання та моральної саморегуляції особистості, а не тільки культивувати ті,
що вже склалися. У цьому плані перспективними є такі форми взаємодії у системі
“вихователь-вихованець”, які активізують закономірний процес зростання
ініціативи особистості, що виявляється у висуненні та постановці виховних
завдань самими вихованцями з розширенням меж їх особистісного вдосконалюючого
смислопокладання, зміцненням властивих їм ціннісних орієнтирів [21, с. 4].
Система виховання притаманна кожному народові. У своїй основі вона містить
безліч моральних цінностей, які втілені в національній культурі, зокрема в
міфології, фольклорі, мистецтві, традиціях, звичаях і обрядах та інших її
компонентах. Із цієї точки зору моральні цінності також мають яскраво виражений
народний, національний характер.
Як зазначає О. Д. Ярмоленко, особливу роль в системі загальнолюдських
цінностей, що є віковічною скарбницею моральних набутків, становлять звичаї і
традиції народу. Вони надто довго шліфуються досвідом того чи іншого народу, у
них яскраво простежується менталітет нації. У той же час звичаї та традиції
здійснюють суттєвий вплив на формування національного характеру особистості
[407, с. 13].
Загальнолюдські ідеї любові до людини, поваги до її гідності в усі віки
знаходили своє історичне