розділ 2 та ін.).
Використання порівняльно-правового методу дозволило у ході дослідження
врахувати тенденції розвитку процесуального законодавства у державах з
близькими до України правовими системами, уникнути некоректних рішень,
запозичити позитивний досвід законотворення (підрозділи 4.2, 4.3, 5.1, 5.2, 5.3
та ін.).
Наукова новизна одержаних результатів у загальнотеоретичному вимірі полягає у
тому, що адміністративний процес розглянутий як процесуальна діяльність
публічної адміністрації із задоволення публічних інтересів громадян. Зазначений
підхід дозволив отримати нові знання, які, по-перше, вивели сприйняття цього
явища за рамки радянської правової доктрини, котра концентрувала дослідницькі
зусилля на питаннях юрисдикційного та судочинського характеру, залишаючи
природу процесуальної діяльності органів публічної влади за межами наукових
пріоритетів або дроблячи адміністративний процес на декілька самостійних
процесів як інститутів адміністративного права; по-друге, наявні концептуальні
ознаки галузі, характерні для адміністративного процесу, дали можливість
довести існування адміністративно-процесуального права як самостійної правової
галузі; по-третє, сформувати оновлену структуру та відокремити групи
адміністративного процесу.
Наукова новизна дисертації характеризується тим, що у представленій роботі
уперше:
обґрунтовано інтегративні зв’язки юридичного процесу як правової категорії з
функціонуванням публічної адміністрації та її складовими;
доведено, що юридичному процесу, як органічному цілому, притаманні родові
ознаки, не ідентичні ознакам його частин, а це дає можливість стверджувати, що
вказане явище є системним утворенням в якісному та організаційному відношенні;
встановлено, що у співвідношенні понять «процес» та «процедура» процес є
безперервним рухом, вираженим у послідовних переходах від одного стану до
іншого, а процедура – це ніщо інше, як дискретність такого руху;
визначено предмет адміністративно-процесуального права. Це – публічні,
організуючі суспільні відносини, які складаються з приводу реалізації публічною
адміністрацією, порядку розгляду питань про застосування норм відповідних
матеріальних галузей права, що закріплені адміністративно-процесуальним
законодавством;
підтверджено, що на рівні окремої галузі права специфіка методу полягає у
характерній комбінації утворюючих його прийомів: дозволу, заборони та припису,
а точніше – у їх особливому пропорційному співвідношенні;
обґрунтовано, що для адміністративно-процесуального права властива група
правових норм, які мають відповідний ступінь системної організації, що утворює
внутрішню структуру, елементами якої є її інститути;
визнано, що адміністративно-процесуальне право знаходиться у тісній взаємодії з
іншими галузями права;
встановлено співвідношення понять «адміністративний процес» та
«адміністративно-процесуальне право», наведені авторські дефініції вказаних
явищ;
запропоновано класифікацію процесуальних строків за функціональним
призначенням;
обґрунтовано, що адміністративні провадження можна об’єднати за наявністю або
відсутністю у них спору про право у дві групи: конфліктні та неконфліктні;
відокремлено групи об’єктів державної реєстрації та державної атестаційної
діяльності;
сформульовано дефініції нормотворчого, дозвільного, реєстраційного,
атестаційного проваджень;
запропоновано проект Кодексу процесуальної діяльності публічної адміністрації;
доведено доцільність зміни назви провадження у справах про адміністративні
правопорушення на провадження у справах про адміністративні делікти;
подано структуру адміністративно-позовного провадження;
запропоновано зміни до Кодексу адміністративного судочинства України.
Результатами дослідження з ознаками новизни є удосконалення:
класифікації юридичного процесу за характером функціонального зв’язку із
структурою механізму правового регулювання;
основних засад детермінації суб’єктів адміністративного процесу;
структури нормотворчого провадження;
проекту Адміністративно-процедурного кодексу (внесений Кабінетом Міністрів
України на розгляд Верховної Ради України). З цією метою запропоновано більше
десяти змін та доповнень.
Результатами дослідження є оновлений подальший розвиток і уточнення у
адміністративно-процесуальній сфері:
дефініції адміністративно-процесуальної норми;
поняття «суб’єкт» та «учасник адміністративного процесу»;
структури адміністративного процесу;
дефініції адміністративного провадження;
поняття «строк» у адміністративному процесі;
співвідношення понять «контрольне» та «наглядове провадження»;
дефініції «дисциплінарне провадження»;
системи стадій та етапів провадження у справах про адміністративні делікти.
Практичне значення одержаних результатів обумовлено, перш за все, теоретичною
спрямованістю роботи.
Висновки та пропозиції, які містяться у дисертаційному дослідженні, сприятимуть
становленню та подальшому вдосконаленню правового регулювання
адміністративно–процесуальних відносин. Вони використані при розробленні
проектів Адміністративно-процедурного кодексу України, Кодексу України про
адміністративні проступки, Закону «Про адміністративно-правові акти» та інших
законів.
Матеріали дисертації широко використані у підручниках, навчальних і
навчально-методичних посібниках. Як такі вони пройшли апробацію у вигляді
окремої глави у підручнику (див. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне
право України: Підруч. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.).
Матеріали включені до базових навчальних курсів і спеціальних курсів у межах
викладання дисциплін адміністративно-правового спрямування. Позитивний досвід з
цього привод
- Київ+380960830922