РОЗДІЛ 2
НАСЕЛЕННЯ ДНІПРОВСЬКОГО ПРАВОБЕРЕЖЖЯ, ПРИКАРПАТТЯ І ВОЛИНІ В ДЕРЖАВОТВОРЧОМУ
ПРОЦЕСІ В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ (ДРУГА ПОЛОВИНА І ТИС. Н.Е.)
2.1. Політичний розвиток слов’ян Східної Європи в період раннього
середньовіччя
Сучасна наука майже незаперечно визнає існування в Х – ХІ ст. ранньої форми
державності у слов’ян Східної Європи. Що стосується більш ранніх періодів, то з
цього приводу серед істориків ведеться тривала дискусія. Вирішення проблеми у
певній мірі ускладнюється двома обставинами. Перша з них пов’язана з
недостатністю джерел для вивчення теми, а друга викликана тим, що для раннього
етапу розвитку слов’ян характерна ситуація, коли процес становлення держави у
повній мірі не охоплював все суспільство і був доволі розтягнутий за часом.
Дуже важливим періодом у розвитку слов’ян є доба, яка отримала назву «Великого
переселення народів». Хронологічні рамки цієї доби в різних реґіонах Європи не
збігаються, але з певними застереженнями її можна датувати в цілому по усьому
континентові – ІV – VІІІ ст. Перша дата – це час переселення германських племен
готів до Північного Причорномор’я, з якого починається різка криза римської
цивілізації. Згодом на європейському континенті появляються гунни, війна з
якими значно ослабила римлян. В V cт. відбулося падіння Західної Римської
імперії та почалося утворення варварських держав-«королівств». В VІІІ – Х ст.
фактично відбувається трансформація варварських королівств в
ранньосередньовічні держави. Ці держави в більшості реґіонів Європи дають
початок формуванню нової карти материка, вони мають прямий генетичний зв'язок з
сучасними державами – Франція, Німеччина, Італія тощо.
Територія сучасної України була ареною, де відбувалось чимало важливих подій
доби «Великого переселення народів». Зокрема, у її переддень в ІІІ ст. з
території України на захід здійснюється міграція сарматів, які в цей час носили
ім’я язигів, а на заході відомі як алани. Саме алани разом з германськими
племенами вандалів в V ст. створили вандало-аланську державу в Північній
Африці, а в 455 р. взяли активну участь у розоренні «Вічного міста» – Риму.
Згадані вище германомовні племена готів створили у Північному Причорномор’ї
свою першу державу, прагнули підкорити тут місцеві іраномовні племена та
слов’ян (антів). Поява тут гуннів призвела до того, що готи були вимушені
шукати притулку на Балканах, а їх напад на володіння римлян фактично призвів
наприкінці IV ст. до розпаду єдиної Римської імперії на Східну та Західну. В
науці довго тривали дискусії щодо рівня розвитку гунських племен, проте зараз
чимало вчених вважають, що ці кочівники вже мали свою державність, хоча і у
примітивному вигляді [384. – С.105-116].
Візантійський автор Прокопій Кесарійський розповідає відносно цієї доби і
реґіону про численні племена антів [38. – С.295-298]. Ґотський письменник
Йордан під 385 р. повідомляє про похід короля готів Вінітарія проти антів, під
час якого перший захопив та розіп’яв «короля» Божа з синами та 70 старійшинами
[12. – С.115]. Д.Греков, О.П.П’янков та інші вчені на підставі цієї інформації
вважають, що у антів тоді існувала або йшов процес зародження держави [251. –
С.443; 597. – С.149-155; 497. – С.106-173; пор.622. – С.72]. Є дослідники, які
категорично заперечують цей погляд, вважають, що про державність у слов'ян
Східної Європи можна говорити лише, починаючи з часів Київської Русі [403. – С.
22-24].
Виходячи з окресленої у першому розділі характеристики ознак держави і
одночасно враховуючи історичність цього інституту в житті людської цивілізації,
вважаємо, що наявність певних ознак державності у антів Північного
Причорномор’я дає підставу говорити, що у них вже йшов процес творення
початкової форми ранньодержавного механізму. Проте цей процес тоді ж був
надовго загальмований гунською, а згодом аварською навалами [176. – C.77-79;
789]. У вступі до «Повісті временних літ» вміщено розповідь про утиски, що
чинили дулібам авари, проте вірогідно ця інформація стосується тієї частини
дулібів, які мешкали в Паннонській долині [28. – С.14; 374. – С.24-31].
Істотний вплив на розвиток слов’янства цього часу мали протобулгари і хозари.
До початку VII ст. ці племена входили до складу Західнотюркського каганату, а в
VII cт. протобулгари створили на півдні Східної Європи державу – Велику
Булгарію. До її складу входили анти. Наприкінці VII ст. слов’яни лісостепу та
степу Східної Європи після розпаду Великої Булгарії та поразки протобулгар від
хозар попадають під владу останніх [590. – С.125-130].
Політичний поступ у слов’ян Східної Європи в останній чверті І тисячоліття н.е.
досліджується на базі обмеженого кола складних для розгляду джерел із широким
застосуванням порівняльного методу з близькими за розвитком етносами Європи.
Характер написання літописів створює уявлення про те, буцімто тільки Київ та
Новгород були ледь не єдиними центрами державотворення у східноєвропейського
слов’янства. Проте процеси формування державних організмів відбувалися, хоча і
не однаковою мірою в плані темпів здійснення, в кожному реґіоні розселення
слов’янських союзів племен. Їх розвиток у синхро-стадіальному плані був
відносно близьким. Швидше, безумовно, розвивалися південні племінні об’єднання
слов’ян, оскільки вони знаходилися у більш сприятливій для проживання зоні
розселення, проте цим об’єднанням більше, ніж їх північним сусідам, приходилося
потерпати від різних зовнішньополітичних колізій.
Сам процес формування державності тривав досить довго, і в його ході на базі
союзів племен виникали перехідні до держави ранньополітичні утворення
(постплемінні держави), якими слід вважати так з
- Київ+380960830922