РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ ЗАПІЛЛЯ ЯК СТРУКТУРНОГО ЕЛЕМЕНТУ УКРАЇНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО РУХУ
2.1. Особливості становлення та функціонування повстанського запілля.
Характерною особливістю українського національно-визвольного руху другої половини 1943 року було абсолютне домінування у ньому, з військової точки зору, Української повстанської армії, а з політичної - ОУН(б). Відповідно, ці дві сили безпосередньо впливали на формування суспільно-політичних відносин у північно-західному регіоні України. Зовнішнім виявом такого впливу стала їх участь у процесі створення та організації повноцінного функціонування повстанського запілля. Зокрема, його територіальне окреслення цілком залежало від збройної спроможності УПА. Як правило, умовно-адміністративні межі повстанського запілля збігалися з територією, яка контролювалася відділами повстанської армії. Проте було б методологічно неправильним звужувати сутнісне наповнення даного поняття виключно територіальними рамками.
Головна Команда УПА, проголосивши себе найвищою і єдино суверенною владою на звільнених землях України [178], спрямувала свої зусилля на перетворення запілля у повноцінний, реально функціонуючий організм. Ставилося завдання наповнити його новою якістю, що означало перетворення з простого територіального об'єднання у своєрідне державне утворення. Зробимо спробу виділити особливості адміністративно-територіальної побудови повстанського запілля, пануючих у ньому суспільно-політичних відносин, основні причини його становлення і розпаду.
На думку сучасників, необхідність творення запілля повстанського руху, головним чином УПА, була викликана нагальною потребою вирішувати "такі чисто мілітарні завдання, як організація військових відділів, їх озброєння, вишкіл, прохарчування та оборонні дії проти німецьких окупантів, більшовицьких партизанів і поляків, які з ними співпрацювали. В парі з цим виникло питання, як організувати різні сектори громадського життя на звільнених від окупантів теренах, тобто йшлося про здійснення функцій цивільної влади [143, с.108]". Саме це спонукало ГК УПА наприкінці серпня - на початку вересня 1943р. підготувати низку наказів, що безпосередньо стосувалися як унормування важливих питань військового характеру, так і оптимізації управління адміністративно-господарською та соціально-політичною сферами життя населення північно-західного українського регіону.
1 вересня 1943р. побачило світ відоме "Розпорядження про встановлення адміністрації на терені України" [296]. Цей документ став своєрідною точкою відліку побудови (хай і на теоретичному рівні) нової конструкції влади.
Згідно з цим розпорядженням "терени України під оглядом адміністративним ділилися на: 1) села й міста; 2) райони; 3) повіти (округи); 4) області... Органами адміністративної влади є: 1) у селі: а) сільська рада, б) сільська управа; 2) у місті: а) міська рада, б) міська управа; 3) у районі: а) районова рада, б) районова управа; 4) у повіті: а) повітова рада, б) повітова управа". Управи всіх рівнів виступали в ролі виконавчих адміністративних органів вищої влади відповідної ради, та, водночас, контролювали діяльність нижчої адміністративної ланки. До компетенції відповідних управ входили усі справи, що стосувалися забезпечення повноцінного життя в певній адміністративній одиниці: адміністративного, економічного, культурно-освітнього, поліційного характеру, а також деякі справи військові і справи господарчого характеру. Згідно із задекларованими в документі положеннями, ради виконували функції дорадчих органів при відповідних управах. Контроль за їх діяльністю посилювався ще й тим, що голова управи був водночас і головою відповідної ради.
Поява наведеного вище документа дає підстави стверджувати, що восени 1943 року на тій території Волині, яка перебувала під безпосереднім контролем українських повстанців, ГК УПА було зроблено спробу запровадити цивільну владу у формі рад. Остання передбачала встановлення такого політичного устрою, в основі якого лежав би принцип демократичного народовладдя, що мав реалізовуватися через ради як представницькі органи влади.
Така ідея не була новою в націоналістичній концепції державотворення. Зокрема, вона стала предметом дискусії ще на Третьому Великому Надзвичайному Зборі (ІІІ ВНЗ) ОУН в серпні 1943 р. Її активним прихильником і апологетом виступав відомий діяч тогочасного визвольного руху М. Прокоп. Саме він став ініціатором винесення на обговорення учасників форуму пропозиції щодо творення "так зв. рад на теренах окупованих ОУН чи УПА, як органів влади з участю не тільки ОУН. На свій лад це був би сурогат цивільної влади, що спиралась би на повстанські та підпільні сили [307, с.65]".
Зазначена пропозиція не знайшла підтримки серед представників, "які приїхали з Волині й Полісся, де на той час УПА вже була опанувала великі терени. Вони твердили, що немає потреби творити якісь осередки цивільної влади, бо, як вони казали, "влада є в наших руках", себто в руках ОУН, але це не міняє загальнонаціонального характеру боротьби, участі в ній, зокрема в УПА, діячів різних політичних поглядів. У висліді збір пропозиції не схвалив [307, с.65]". Думається, однією з причин, що мала безпосередній вплив на визначення саме такої позиції волинської делегації, була наявність у північно-західних теренах України низки зовнішніх чинників, слабо представлених у тогочасній Галичині: жорсткий німецький окупаційний режим, наявність потужної радянської присутності в особі партизанських загонів, гостре українсько-польське протистояння, перманентність внутрішньополітичного протистояння в українському національному середовищі (ОУН(б), ОУН(м), отаман Т. Бульба - Боровець). Виходячи з цього, Головна команда УПА вважала за необхідне процес демократизації влади на місцях тримати під своїм контролем.
Подальші події, пов'язані зі зміною військово-політичної ситуації на західноукраїнських землях, спонукали керівників національного руху Опору через деякий час повернутися до обговорення даної теми