РОЗДІЛ 2
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ
ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ УЧАСНИКІВ
ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН
2.1. Державно-правовий вплив на сферу функціонування грошей та грошових зобов'язань господарського характеру
Сьогодні майже аксіоматичним став погляд, відповідно до якого економічні відносини є об'єктом підвищеної уваги з боку держави. В цьому аспекті постає і система грошових відносин господарського характеру. Впливаючи на механізм їх функціонування, держава в особі НБУ та інших органів здатна впливати на економічний стан у країні. Це відбувається в рамках визначення предмета і механізмів реалізації грошово-кредитної, цінової, інвестиційної, валютної та бюджетно-податкової політики, визначення яких знаходить відображено в ст. 10 ГК України. Усі ці напрями економічної політики держави не можуть бути реалізованими без налагодження системи функціонування грошових зобов'язань господарського характеру (унормування) та впливу на процеси їх функціонування шляхом безпосередньої участі публічних організацій у виникненні, зміні та припиненні грошових зобов'язань. Певним виокремленням серед цих заходів слід визнати запровадження окремих видів публічно-правових грошових зобов'язань, а також уведення порядку виконання охоронних грошових зобов'язань, зокрема адміністративно-господарського характеру, за порушення правил здійснення господарської діяльності. Хоча останні два види заходів прямо не впливають на зміст грошово-кредитних зобов'язань між суб'єктами господарювання, але їх інституційна дія накладає відбиток на останні, а, отже, має також ураховуватися.
Безперечно, було б надзвичайно схоластичним дійством наполягати на тому, що держава має за першорядну мету побудувати цілісну систему виникнення, зміни та припинення грошових зобов'язань. Звичним вважається те, що грошово-кредитна політика спрямована "на забезпечення певного рівня макроекономічних показників" [432, с. 65], "таке застосування грошової пропозиції, яке у першу чергу спрямоване на розвиток виробництва, досягнення зайнятості і лише потім на стабілізацію цін" [231, с. 89]; "спрямованість грошово-кредитної політики на не тільки на стабілізацію цін, але і на забезпечення повної зайнятості та економічного зростання, загальноприйнятна" [313, с. 116]. Проте не можна не помічати, що грошові відносини ґрунтуються саме на зобов'язаннях, без яких рух коштів є лише технічним боком економічних процесів, позбавленим суб'єктно-вольового елементу, а отже, не здатного бути об'єктом правового регулювання. Не випадково в юридичній літературі відзначається, що саме в юридичних формах господарських зобов'язань і тільки у цих формах реалізується господарський обіг [363, с. 176; 82, с. 54]. У цьому сенсі є також переконливими думки тих правознавців, які визначають, наприклад, в об'єкті правовідносин саме поведінковий аспект [179, с. 78-84], а умовою виникнення фінансів - "наявність товарно-грошових відносин" [389, с. 5]. Говорячи про те, що держава намагається організувати систему грошових зобов'язань господарського характеру, слід також брати до увагу причину, що лежить в основі цього. Справа в тому, що, як правильно наголошується в господарсько-правовій літературі господарський договір виконує функцію регулятора взаємних дій сторін господарського зобов'язання, і як наслідок - "всієї господарсько-договірної системи загалом" [169, с. 148]. Отже, впливаючи на зміст господарського договірного зобов'язання, держава через зворотній зв'язок забезпечує програмно-функціональний стан всієї господарської системи. Тому, порушуючи питання про систему державних заходів щодо впливу на конкретні монетарні елементи зв'язків учасників господарських відносин, необхідно з'ясувати базові атомарні важелі, які перебувають під безпосереднім впливом макроекономічного регулювання.
Передусім, не можна забезпечити системоутворювальні чинники таких відносин та дієве оперативне управління грошово-кредитною сферою, якщо система грошових відносин буде нагадувати крихку масу хаотичних зв'язків, не матиме усталеного правового механізму, який виступатиме засобом забезпечення стабільності грошово-кредитної системи та її рівноваги. Адже не можна очікувати певних результатів управлінського впливу, якщо об'єкт управління не має стабільні данні для передбачуваного реагування на зовнішні (зокрема ненормативні) заходи, як не можна розраховувати на безпеку у горах, якщо не знаєш міцності страхової мотузки. Лише в тому випадку, коли грошові відносини мають системні принципи існування, єдиний порядок приймання-передачі предмета грошових зобов'язань, здатність до юридичного опосередкування кредитних, страхових, фондових, облікових та валютно-конвертаційних операцій, форму відображення вартості товарів (робіт і послуг) та всі інші правові інститути взаємодії учасників господарських відносин, тобто коли буде забезпечена динамічна рівновага в сфері функціонування грошових зобов'язань, лише тоді можна розраховувати на прогнозування певних наслідків впливу, а значить і здійснювати заходи грошово-кредитної політики.
Водночас, ця стабільність не може ґрунтуватися на самодостатніх приватноправових інструментах, які розвиваються незалежно від вертикальних устремлінь держави на вирішення фінансово-економічних проблем. Система функціонування грошових зобов'язань, особливо в сфері господарювання, де грошові операції мають наймасовіший характер, має слугувати податливим інструментом для прикладення соціально виправданих та інвестиційно обумовлених зусиль держави. А тим паче не можна припускати того, аби інституційний механізм функціонування грошових зобов'язань суб'єктів господарювання опирався чи навіть протидіяв засобам сучасної грошово-кредитної політики. Іншими словами, в систему мають бути закладені програмно функціональні елементи публічного характеру, які утворюватимуть організаційний стрижень господарського механізму.
Йдеться, наприклад, про обмеження на застосування валютних застережень, забезпечення своєчасного пов