РОЗДІЛ 2
МОНГОЛЬСЬКА ЕЛІТА НА ПОЧАТКУ ХХ ст.:
ТЕНДЕНЦІЯ ДО ОБ’ЄДНАННЯ ЕТНОГРАФІЧНОЇ МОНГОЛІЇ
2.1. Проекти консолідації монгольських народів на початку ХХ ст.
Початок ХХ ст. став для монгольських племен часом відновлення визвольних
змагань і відродження ідеї всемонгольської єдності, спрямованої на об’єднання
монголомовних та близьких до них народностей і на утворення незалежної Монголії
у складі: Зовнішньої Монголії, Внутрішньої Монголії, Барги, Алтайського округу
та Урянхайського краю (всі ці землі на початку минулого століття входили до
складу Цінської імперії [9 Терміни “Зовнішня Монголія” та “Внутрішня Монголія”
з’явились в середині ХVII ст. у зв’язку з неодночасністю завоювання маньчжурами
монголів. Південна Монголія отримала назву “Внутрішньої” після того, як вона
стала частиною Цінської імперії (1636), а Північна Монголія по відношенню до
останньої називалась “Зовнішньою” областю. Це розмежування на Внутрішню та
Зовнішню Монголію збереглось і після 1691 р., коли остання також увійшла до
складу Цінської імперії. Після падіння Цінської імперії (1912) Внутрішня
Монголія залишилася у складі новоутвореної Китайської Республіки. З 1947 р. –
Автономний район Внутрішня Монголія КНР. Барга (Хулунбуїр) – у ХVІІ знаходилась
у складі Зовнішньої Монголії, а з початку ХVІІІ ст. увійшла до складу
Маньчжурії з безпосереднім підпорядкуванням губернатору провінції Хейлунцзян.
Після падіння Цінської імперії Барга залишилася у складі Китайської Республіки,
хоча впродовж 1915 – 1919 років користувалася автономією. З 1948 р. –
Хулун-Буїрський аймак Автономного району Внутрішня Монголія КНР. Алтайський
округ був виділений в 1907 р. зі складу Кобдоського округу (Західна Монголія);
підпорядковувався алтайському губернатору. Нині входить до складу
Сінцзян-Уйгурського автономного району КНР. Урянхайський край, Урянхай, Тува (з
1921 р. – Народна республіка Танну-Тува, з 1926 по 1944 роки – Тувинська
Народна Республіка, з 1944 – Тувинська Автономна область СРСР, з 1961 –
Тувинська АРСР, з 1991р. – Республіка Тува, з 1993 – Республіка Тива) – входив
до складу Джунгарського ханства, потім на початку ХVІІІ ст. увійшов до складу
Цінської імперії. Від 1755 р. Урянхайським краєм управляв цзянцзюнь. На початку
ХХ ст. в його підпорядкуванні з 47 фактично перебували 26 сомонів Урянхаю. 21
сомон безпосередньо підпорядковувався князям і вищим ламам Зовнішньої Монголії.
]). В Російській імперії на теренах навколо Байкалу з ХVІІ ст. мешкали
представники одного з монгольських народів – буряти. В ХVІІ ст. ж до Росії
перейшла частина ойратів (етнічна спільнота західномонгольських племен), які
прийняли російське підданство та осіли в низинах Волги. Ойрати (калмики)
мешкали також в Ілійському краї (західна частина Сіньцзяну [10 Провінцію
Сінцзян було створено у 1882 році на теренах Джунгарії та Східного Туркестану
(Кашгарії). Нині – Сінцзян-Уйгурський автономний район КНР.
) [Див. карти № 1–3].
Більшість дослідників (дехто, датуючи витоки руху ще ХVІІ ст.), пов’язують його
активізацію на початку ХХ ст. із перемогою національно-визвольного руху 1911
р., що завершився проголошенням незалежності Монголії. З одного боку, такі
твердження бачаться достатньо обґрунтованими: більшість правлячої еліти
Зовнішньої Монголії від початку самостійного політичного існування рішуче
виступила за створення “Великої Монголії”, що мала охоплювати окрім Зовнішньої
Монголії (з Кобдоським і Алтайським аймаками) Внутрішню Монголію, Баргу та
Урянхайський край. З іншого боку, на підставі архівних документів можна
стверджувати, що відновлення панмонгольських настроїв спостерігається серед
монгольських народів ще до 1911 р. Про це свідчить ряд політичних проектів та
ініціатив, які, переважно, передували проголошенню незалежності, і складалися
представниками аристократії, чиновництва, духовенства з різних частин
етнографічної Монголії. Завдяки їм стає можливим відновити погляди тогочасної
еліти на політичне майбутнє монгольських народів.
Деякі дослідники простежують початок виникнення ідеї про незалежність і
самостійних політичних акцій монгольської еліти ще з кінця ХІХ ст. Зокрема, у
своїх мемуарах ділав-хутухта Джамсаранжав, впливовий релігійний ієрарх
Зовнішньої Монголії (Халхи), писав про відправку у 1895 р. монгольської
делегації до Росії із зверненням богдо-гегена VІІІ, першої особи в буддійській
ієрархії Халхи, до російського імператора [550, 67]. Монгольська верхівка
нібито хотіла заручитися підтримкою Росії на випадок відокремлення Монголії від
Китаю і отримала від російських можновладців позитивну відповідь. Да-лама
Бадамдорж, який вів переговори з уповноваженим імператором високим посадовцем,
серед інших питань, зокрема, висунув таке: чи дозволено буде монголам управляти
всією давньою територією Монголії, зробивши кордоном нової держави Велику
Стіну? В свою чергу, автори офіційної “Історії Монгольської народної
республіки” (Т. 2) називали датою відправки делегації 1900 рік. Аналізуючи ці
дані, відомий американський дипломат і науковець О. Латтімор та Ф. Ісоно
зазначали, що не мають відповідної інформації [550, 67]. Проте, версію
монгольського звернення до Росії у 1900 р. підтримує ряд монгольських і
бурятських дослідників [521, 9; 474, 130].
В російському дипломатичному листуванні є згадки про неодноразові звернення (з
часу окупації Маньчжурії (1900) деяких князів з хошунів Східної Монголії [11 49
хошунів Внутрішньої Монголії були об’єднані в 6 сеймів: Джеримський (10
хошунів), Шилінгольський (Силінгольський)(10 хошунів), Джоудаський (11
хошунів), Джосотуський (5 хошунів), Уланцабський (6 хошунів), Іехе-Джоуський
- Київ+380960830922