РОЗДІЛ 2
ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ПОЛІТИКО-СИСТЕМНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У СХІДНІЙ ЄВРОПІ
Під зовнішніми чинниками маються на увазі, перш за все, чинники, що були
найбільш впливовими протягом всього періоду посткомуністичних трансформацій
після революцій 1989 р. – ЄС, НАТО, США, ФРН. В той же час, якщо мова іде про
період, що безпосередньо передував трансформаціям, на перше місце слід було б
поставити чинник СРСР. Загальновідомо, що якби не відмова від «доктрини
Брежнєва» та проголошення «доктрини Синатри» з її декларацією «свого шляху» для
всіх соціалістичних країн, революції 1989 р. просто не відбулися б, опозиція не
змогла б консолідуватись. Інша річ, що М.С.Горбачов, проголошуючи «нове
політичне мислення», зовсім не передбачав глобальних наслідків своїх дій. Тому
у вирішальний момент революцій СРСР зайняв досить пасивну позицію
спостерігача.
Політика радянського керівництва до революцій 1989 р. була обмежена бажанням
провести ротацію керівних кадрів у країнах, які, як і раніше, вважалися
сателітами СРСР. Ставлення до Східної Європи не дуже вписувалось в рамки
перебудови, залишаючись традиційно зверхнім. Точка зору, що звільнення
консерваторів типу Т.Живкова допоможе вирішити всі проблеми соціалістичних
країн та полегшити Горбачову боротьбу з консерваторами всередині КПРС, була
найбільшою помилкою. Кремлівське керівництво було нездатне зрозуміти реальну
ситуацію в Східній Європі, що характеризувалась загальним падінням довіри до
комуністів і зростанням авторитету опозиційних організацій.
Горбачовське керівництво навіть виявилось неспроможним вчасно визнати помилками
радянські вторгнення в Угорщину 1956 р. та Чехословаччину 1968 р. Це було
зроблено тільки після 1989 р., коли до влади прийшли антикомуністи. Підходи
нових еліт та суспільств до СРСР були виключно негативними: СРСР розглядався як
ворожа сила, що десятиліттями нав’язувала Східній Європі комуністичний режим.
Опозиція закликала народи регіону до єднання проти Москви, а також до пошуків
міжнародних факторів, що можуть здійснити на СРСР тиск і сприяти здійсненню
демократичних змін у Східній Європі.
2.1. Фактор ЄС у формуванні перехідних суспільств
У період посткомуністичних трансформацій замість радянського, майже єдиного
зовнішнього фактора, що дійсно впливав на розвиток Східної Європи, виникли
нові. Слід зауважити, що Російська Федерація, правонаступниця СРСР, була не в
змозі зберегти свій вплив на країни регіону з багатьох причин. По-перше, самі
східноєвропейці майже одностайно прагнули якнайшвидше вийти з-під політичного
впливу Росії, побоюючись відродження імперських амбіцій великого північного
сусіди. По-друге, Росія в 90-ті рр. ХХ ст. переживала не найкращі часи,
перебуваючи на межі розвалу, спричиненого зростанням сепаратистських рухів та
соціально-економічним спадом, що робило її вкрай вразливою й залежною від
західних інвестицій, а тому й поблажливою до намагань Заходу зайняти її місце в
Східній Європі. Третя, та, можливо, найголовніша причина того, що Росія у
повному розумінні цього слова залишила східноєвропейський регіон, полягала у
швидко зростаючій цікавості Заходу до Східної Європи.
Але місце СРСР не могло залишатися порожнім надовго. З розвалом СРСР, США
залишились єдиною наддержавою, що мала свої інтереси в будь-якому регіоні
світу. У Східній Європі це був, як офіційно проголошувалось, перш за все,
інтерес підтримання стабільності. На нашу думку, ще більш важливим
американським інтересом було використання східноєвропейців для зміцнення своєї
влади у Великій Європі. Мова йшла не просто про стабільність, а про
стабільність по-американськи: за американським сценарієм і заради американських
національних інтересів. Східноєвропейці досить швидко зрозуміли, що процес
реформування потребує коштів, яких національним урядам ніколи не зібрати. Цим
обумовлювалось прагнення якнайшвидшого входження до ЄС. Незважаючи на певну
наївність уявлень, загалом вектор активності було обрано правильно, що доводить
сучасний стан Східної Європи. Але що змусило західноєвропейців погодитись на
включення до лав ЄС країн, які ще 30-70 років не будуть відповідати критеріям
розвитку країн – старих членів організації? У чому був їхній інтерес? Попри
неабиякі розбіжності всередині ЄС, всі країни Західної Європи розуміли, що в
довгостроковій перспективі включення такого великого регіону, як Східна Європа,
зможе вирішити їхні найболючіші проблеми як в економічній, так і в соціальній
сферах, сприятиме становленню ЄС як економічної надпотуги номер один. У
найближчій же перспективі включення Східної Європи гарантує стабільність на
східних кордонах ЄС, контроль над всіма можливими регіональними конфліктами та
розвитком глобальних проблем сучасності.
Спроба створити ієрархію зовнішніх впливів у Східній Європі на будь-якій основі
заздалегідь приречена на невдачу: вони по-різному проявляються в різних сферах
соціального життя, вони не є статичними, протягом останніх 15 років їх вага
постійно змінювалась, їх дія не завжди була позитивною. Однак, якщо говорити
про національних акторів міжнародних відносин, то, безперечно, слід виокремити
США та ФРН: США як єдину у світі наддержаву, а ФРН як потенційно найсильнішого
гравця регіонального масштабу. За минулі роки активність ФРН гальмувалась більш
важливим для них завданням внутрішньої консолідації після об'єднання Німеччини,
але як тільки це завдання буде виконано, ФРН заявить про себе як про лідера
всієї Східної Європи; для цього вже створені необхідні економічні умови.
З міжнародних акторів наднаціонального рівня слід виокремити як найвпливовіші
ЄС та НАТО, тому що членство саме в цих організаціях було метою розвитку країн
східноєвропе
- Київ+380960830922