РОЗДІЛ 2.
Морально-політичний стан населення УРСР на початку Другої світової війни
2.1. Ставлення українського суспільства до змін у радянській зовнішній політиці
та воєнних кампаній 1939-1940 рр.
До кінця 1930-х рр. зусиллями радянських ідеологів у суспільній свідомості було
сформовано образ Німеччини, як найбільш вірогідного ворога (агресивної і такої,
що безпосередньо загрожує інтересам Радянської держави). Творча інтелігенція
доклала чимало зусиль для того, щоб зобразити фашистську Німеччину як головного
військового противника СРСР у майбутній війні. Характерними прикладами цього є,
зокрема, відома кінострічка “Якщо завтра війна” та популярна повість
Н.Н.Шпанова “Перший удар”. У трактуванні Німеччини в цей період, як слушно
відзначає російський історик В.Невежин, виявилося майже повне злиття образів
внутрішнього і зовнішнього ворога. Навіть страта відомих у минулому своїми
заслугами радянських полководців пояснювалася їх зв’язками з німецьким
рейхсвером, а знищення колишніх найближчих соратників Леніна потрактувалося
необхідністю посилення боротьби із зрадниками напередодні німецько-радянської
війни [546, с.53].
Неочікувана для громадськості раптова переорієнтація у серпні 1939 р.
радянської політики на дружбу з Німеччиною [606, с.98-119; 668, с1081-1100;
723; 748; 726; 729] не могла не збурити суспільну свідомість. Передбачаючи це
та намагаючись пом’якшити неминучий психологічний шок, Й.Сталін під час
переговорів у Москві з Й.Ріббентропом і Ф.Гаусом закликав нових союзників
рахуватися з суспільною думкою в СРСР і Німеччині та з “більшою обачливістю”
інформувати народи “про зміни, що відбулися у відносинах між обома країнами і
не підносити німецько-російську дружбу, що тільки-но виникла” [626, с.296,
463]. Натомість після укладання 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького договору
про ненапад саме більшовицьке керівництво почало активно розгортати на рівні
пропаганди тему “дружби СРСР з Німеччиною”. У передовій “Правди”, що вийшла
наступного дня після підписання пакту, зазначалося, що різниця в ідеології і
політичних системах обох держав не повинні стати перешкодою для встановлення
добросусідських відносин між ними. “Дружба народів СРСР і Німеччини, –
підкреслювалося у статті, – загнана у кут стараннями ворогів <...>, віднині має
отримати необхідні умови для свого розвитку і розквіту” [363. – 1939. – 24
cерпня]. 31 серпня 1939 р., виступаючи на позачерговій сесії Верховної Ради
СРСР, В.Молотов повторив тезу про дружбу між СРСР і Німеччиною, наголосивши на
потребі згортання антифашистської і антинімецької пропаганди. Він заявив, що в
СРСР були “короткозорі люди”, які, мовляв, захоплювалися “спрощеною
антифашистською агітацією” [236, с.73, 83, 84; 546, с.54].
Раптова зміна зовнішньополітичного курсу СРСР справила неабияке враження на
свідомість тогочасної громадськості, внесши неабияку плутанину і веремію у
свідомість радянських людей. “Оце новина – так новина, – дивувалися в Україні.
– Думали і очікували, що на днях розпочнеться війна з Німеччиною, а тут вийшло
зовсім навпаки!” [88, арк.242]. У частинах КОВО військовослужбовці, читаючи
газетні повідомлення та розглядаючи світлини про приїзд Ріббентропа до Москви,
відмовлялися вірити своїм очам, питаючи один одного: “Як заклятий ворог може
стати найщирішим другом?” [154, арк.107]. “Тяжко бачити поруч із Сталіним пана
Ріббентропа та єзуїтську морду доктора Гауса”, – можна було почути серед них
[155, арк.166]. Психологічний стан радянського суспільства після підписання
німецько-радянського договору про ненапад подекуди оцінюється дослідниками як
шоковий [513]. Між тим, така оцінка, на нашу думку, є дещо спрощеною й такою,
що апріорі виходить з оцінки радянського суспільства як в цілому просталінськи
і прокомуністично налаштованого. Насправді більш логічним було б вважати, що
суспільство, яке постійно очікувало на війну, мало з полегшенням зітхнути,
отримавши натомість звістку про мир. Так воно і було попервах. Перші
повідомлення спецорганів про настрої населення СРСР щодо пакту були в цілому
позитивними. Заступник наркома внутрішніх справ УРСР Кобулов, доповідаючи 26
серпня першому секретарю ЦК КП(б)У Хрущову про настрої населення Києва стосовно
укладених торговельної угоди з Німеччиною й договору про ненапад, зазначив, що
укладання договору та поява у пресі закордонних відгуків „викликали жваве
реагування серед різних прошарків населення”. Серед характерних оцінок киян
Кобулов виділив розмови про “пророчі слова, сказані на ХVІІІ з’їзді ВКП(б) про
те, що хто хоче миру з нами, той у будь-який час зустріне підтримку з боку
СРСР”, про “перемогу радянської дипломатії”, адже “Німеччина змушена визнати
могутність СРСР”, а також про те, що договір “зменшить загрозу війни” [88,
арк.260]. Зазначалося також, що населення сприйняло цей крок радянського уряду
“як найсерйознішу політичну подію, яка виключила можливість війни з Німеччиною”
[88, арк.241]. “Добре, що відбувся цей договір, – заявив один шкільний вчитель
з Києва, – тепер не буде такої напруги” [88, арк.242]. В армії так само
спочатку позитивно відреагували на радянсько-німецьку домовленість. Начальник
особливого відділу НКВС ХВО полковник Ростомашвілі доповідав заступнику наркома
внутрішніх справ УРСР Кобулову про те, що “договір про ненапад викликав серед
бійців і політпрацівників виключне піднесення і зустрінутий з великим
задоволенням як акт величезного світового значення, спрямований на зміцнення
миру і соціалістичного будівництва в нашій країні” [88, арк.259]. За звичними
радянськими штампами можна доволі ясно побачити підтекст таких настроїв: для
основної маси рядових червоноармійців, які очікували на
- Київ+380960830922