РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ ТА У КРАЇНАХ
ЦЕНТРАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА АНГЛО-САКСОНСЬКОЇ СИСТЕМ ПРАВА
Правовий аналіз формування та функціонування банківської системи неможливий без
оцінки ролі центрального банку як ключового інституту банківської системи
будь-якої країни, функціонування якого забезпечує правове регулювання всієї
банківської системи. Займаючи верхній рівень у дворівневій системі банківських
установ, центральному банку належить провідне місце в правовому забезпеченні
функціонування банківської системи.
2.1. Правовий режим виникнення та розвитку інституту
центрального емісійного банку
Формування та розвиток елементів банківської системи (а інститут центрального
банку виступає головним елементом такої системи) повинні здійснюватися на
міцній правовій основі, з узагальненням і використанням як власного досвіду
будь-якої країни, так і зарубіжного досвіду правотворення та досягнення як
вітчизняної, так і зарубіжної наукової думки.
Досліджуючи правові системи (правові сім’ї)[ccxc], учені зазначають, що в
кожній країні, існує і діє своє право, як прийнято вважати, – своя національна
правова система, якій притаманні певна специфічність та індивідуальна
особливість[ccxci]. Разом із тим різні національні правові системи прийнято
об’єднувати в ряд груп (правових спільнот, типів), кожна з яких включає
декілька близьких за своїм генезисом та правовими характеристиками національних
правових систем.
В останнє десятиліття з’явилася низка наукових праць[ccxcii], у кожній з яких
аналізуються питання класифікації правових систем.
Найзагальнішу та найбільш популярну класифікацію правових систем здійснив на
початку 60-х років відомий французький компаративіст Рене Давід[ccxciii], який
у свій час уперше визнав соціалістичну правову систему як самостійну правову
сім’ю та об’єднав романське та германське право в романо-германську правову
сім’ю[ccxciv]. Він визначив, зокрема, такі правові системи (правові сім’ї):
романо-германську (континентальну), англосаксонську (систему загального права),
релігійно-звичаєву (традиційну), соціалістичну.
Поділ на вказані різновиди зроблено, виходячи з двох критеріїв: 1)
юридико-технічного критерію (джерела права, структура права, юридична
термінологія, конструкції, методи та практика роботи юристів); 2) ідеологічного
критерію (філософські, політичні та економічні принципи, на які посилається
відповідне право). Російський вчений А.Х. Саідов позначив таку групу критеріїв:
історія правових систем, система джерел права, структура правової
системи[ccxcv].
Існують і інші підходи до класифікації різних правових систем. Так, німецькі
вчені К. Цвайгерт та Х. Кетц роблять акцент, виходячи з такого критерію, як
„правовий стиль” – поняття, що застосовується як щодо окремої національної
правової системи, так і до цілої сім’ї правових систем[ccxcvi]. На думку
авторів, такий критерій визначений п’ятьма факторами[ccxcvii]: 1) історичним
походженням та розвитком правової системи; 2) своєрідністю юридичного мислення;
3) специфічними правовими інститутами; 4) природою джерел права та способами їх
тлумачення; 5) ідеологічними особливостями. Це дає підстави авторам об’єднати
різні правові системи, яким властива єдність „правового стилю”, у відповідні
„правові кола”: романський, германський, скандинавський, англо-американський,
соціалістичний, ісламський, індуський. Німецькі вчені також, як бачимо,
визнають соціалістичне право, як справжню правову сім’ю, але й виділяють
романське та германське право як самостійні правові системи.
На противагу французькій та німецькій теоріям три американські дослідники Мері
Глендон, Міхаель Гордон та Кристофер Осакве запропонували свою теорію, яка в
якійсь мірі поєднує елементи французької та німецької теорії, зберігаючи свою
оригінальність[ccxcviii].
Новітній внесок у проблему класифікації сучасних правових систем зробила
пострадянська теорія, яка характеризує латиноамериканське право як самостійну
правову систему, вважаючи, що сьогодні соціалістичне право перестало існувати у
світі, та виділяє „кочуюче” право як окрему правову сім’ю. Представником такої
теорії виступає Ю.О. Тихомиров[ccxcix]. Другий представник пострадянської
теорії – М.М. Марченко виділяє чотири правові системи: романо-германську,
англо-саксонську, соціалістичну та постсоціалістичну. На відміну від Ю.О.
Тихомирова, М.М. Марченко вважає, що соціалістичне право продовжує своє
існування в країнах соціалістичного простору, у той час як країни СНД, Балтії
та Східної Європи утворили „нові, пострадянські та постсоціалістичні правові
системи”[ccc]. О.Ф. Скакун пропонує класифікацію правових систем за такими
типами: романо-германський, англо-американський, змішаний,
релігійно-традиційний[ccci].
Постає запитання: що є спільним і чим відрізняється центральноєвропейське право
від англосаксонського загального права?
Центральноєвропейська (романо-германська (континентальна)) правова система, яка
вважається найбільш давньою правовою системою західної правової традиції,
включає в себе національні правові системи країн континентальної Європи:
Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії, Швейцарії та ряду інших[cccii].
Центральноєвропейська правова система виникла на основі римського права і
римської юриспруденції на відміну від англосаксонської правової системи, яка в
процесі свого виникнення та розвитку зазнала лише незначного впливу з боку
римського права. Відмітною особливістю центральноєвропейської правової системи
є поділ права на публічне і приватне, сприйняте ще від римського права.
Англосаксонська правова система (система загал
- Київ+380960830922