РОЗДІЛ 2
Аналіз ефективності діяльності аграрних підприємств в умовах трансформації
державної регуляторної політики
2.1 Методи визначення ефективності сільськогосподарського виробництва як
інструментарій корегування аграрної політики держави
Розглядаючи питання вдосконалення регулювання АПК, ми вважаємо за доцільне
зупинитися на питанні необхідності регіоналізації державної аграрної політики
та проаналізувати регіональні особливості сільськогосподарського виробництва як
об'єкта державного регулювання на прикладі Луганського регіону.
Взаємини центру та регіонів є важливими для розвитку
країни, оскільки впливають на добробут народу. Відсутність
зваженої регіональної політики призвела до значних диспропорцій
у територіальній структурі економіки, до неефективного використання
переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного і на
науково-виробничого потенціалу регіонів [34, С.19]. Такий стан
речей залежить від того, як до цього часу склався територіальний поділ праці в
Україні та як за відсутності державної політики міжрегіонального регулювання і
розвитку склалися міжрегіональні соціально-економічні диспропорції. Проблема в
тім, що «старий інструментарій територіального планування не працює, а новий,
адекватний ринковим відносинам, мало відомий».
Сьогодні, коли радикальні перетворення в аграрному секторі України стали
фактом, конче важливе розуміння того, куди ведуть зміни, що відбуваються. А
зміни в Україні приводять до посилення регіоналізму. У цих умовах ніякі
узагальнення не дадуть досить достовірної картини. Необхідні діяльні
законопроекти, фінансові розрахунки проведення реформ, організаційні плани
земельної перебудови. Тим часом на дану тему мало теоретичних публікацій і
немає методики вивчення змін, які відбуваються.
Теоретичні джерела на тему регіоналізму можна знайти у спадщині
класиків аграрної економічної науки – у роботах учених-аграріїв
О.В. Чаянова [160] і М.І. Туган-Барановського [150]. Багато їхніх поло-жень
зберігають науково-практичну значимість і понині.
Так, О.В. Чаянов доводив, що умови в Росії відрізняються від умов у західних
країнах. Передумов для розвитку фермерських господарств американського типу в
Росії не було. Оптимальним було б зўєднання окремих селянських господарств із
великими господарствами кооперативного типу.
О.В. Чаянову належить теорія диференційних оптимумів виробництва. Підвищення
продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві зумовлено виділенням
механічних, біологічних та економічних процесів і операцій, котрі мають
оптимальні режими та обсяги для даних галузей. Масштаб виробництва, який
відповідає мінімуму витрат ресурсів у конкретних умовах функціонування, Чаянов
називає оптимальним.
Для різних галузей сільськогосподарського виробництва він різний. У
багатогалузевих господарствах існує кілька оптимумів.
У свою чергу, рівень оптимуму залежить від природних, географічних умов,
спеціалізації виробництва й інших об'єктивних факторів, характерних для тих чи
інших регіонів.
Оптимум є там, де «за інших рівних умов собівартість одержуваних продуктів буде
найменшою» [160, С.63-69].
О.В. Чаянов займався конкретними теоретичними розробками. Зокрема, у роки
організації радгоспів (1928-1930 рр.) він запропонував оцінювати їхню
діяльність за ступенем виконання державного плану з точки зору врахування
інтересів регіону і за рівнем прибутковості самого підприємства.
Інший учений-аграрій, М.І. Туган-Барановський, розвиваючи цю думку, дійшов
висновку, що умови існування українського сільського господарства значно
відрізнялися від російського. По-перше, писав він, у той час як у Московщині
панувала передільна громада, в Україні передільна громада була тільки в
південній і східній її областях і з'явилася лише в XIX столітті. По-друге, у
Росії землеробство розвинене менше, ніж в Україні, тому маса сільського
населення живе не тільки з землі, але і з різних промислів. По-третє, багаті
українські чорноземи дають можливість більшості українських селян стати
заможними, в той час як у Росії без підсобних промислів неможливо досягти
заможного існування. Тому на «Московщині груп багатших селян майже не видно
серед загальної бідності» [150, С. 206-207]. Отже, ідея регіоналізму як така не
нова і має свої корені в працях класиків російської та української економічної
науки й адекватна сутності ринкового економічного механізму.
Єдиний шлях вирішення аграрного питання в різних регіонах країни – ретельний
аналіз існуючої організації сільськогосподарського виробництва, вивчення
походження досліджуваних систем господарювання й аграрних відносин, а також
можливих шляхів їх подальшого розвитку.
На особливості окремого регіону впливають наступні фактори, що ускладнюють чи,
навпаки, сприяють його економічному розвитку:
- різні природнокліматичні умови життя і підприємництва;
- периферійне чи глибинне положення регіону, транспортні та комунікаційні
зв'язки;
- масштаби, якість і напрямки використання природних ресурсів, які визначають
"продуктивність" регіонів. Цей фактор впливає не тільки на сільське
господарство, видобуток корисних копалин і лісове господарство, але і на
розміщення промисловості й умови життя людей;
- тенденції в економічному розвитку країни (періоди економічного зростання
зумовлюють господарську активність, періоди стагнації – падіння ділової
активності);
- стадія технологічного розвитку, що впливає на ті чи інші види виробництва
товарів (сировинні ресурси, проміжні продукти, товари кінцевого споживання,
послуги тощо);
- застаріла структура виробництва, відсутність інновацій та інші фактори [66,
С.8].
Усе це, як ми вважаєм
- Київ+380960830922