РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ АНАЛІТИКО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ БАЗИ РОЗВИТКУ БРЕНД-МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ШВЕЙНОЇ ПІДГАЛУЗІ
2.1. Особливості й тенденції розвитку підприємств швейної підгалузі на ринку України
У сучасних умовах, коли в Україні здійснюється структурна перебудова економіки і докорінно поглиблюється її орієнтація на всебічне і повне задоволення потреб населення в товарах народного споживання, галузі, що виробляють ці товари, мають бути пріоритетними.
Пріоритетність швейної підгалузі для економіки нашої країни визначається значною ємністю внутрішнього ринку (40 млдр. грн. щорічно); високим рівнем додаткової вартості (до 50%); низькою енергоємністю (1 - 3% валових витрат) та незначним негативним впливом на екологію; забезпеченням значної кількості висококваліфікованих робочих місць у всіх регіонах України.
Швейна підгалузь на початку 2007 р. налічувала 5,3 тис. підприємств, на яких було задіяно 200 тис. робочих місць. Швейні підприємства легкої промисловості стабільно нарощують обсяги виробництва, в тому числі в 2006 р. їхнє збільшення становило 13,6%. Однак з початку 2007 р. зростання виробництва уповільнилось і дорівнювало 2,8%. За цей період втрачено 1,6 тис. робочих місць.
Швейна підгалузь України експортує товари до країн Західної Європи, США, Канади, це свідчить про доволі високий рівень конкурентоспроможності, оскільки зарубіжні фірми ставлять високі вимоги до якості продукції.
Виробничі потужності швейної підгалузі дають змогу щорічно виготовляти 10 млн. костюмів, 42 млн. спідниць і суконь, 12 млн. пальто, 8 млн. курток, 44 млн. сорочок і блузок, 63 млн. верхніх трикотажних виробів (рис. 2.1). Підприємства підгалузі виконують також державні замовлення військових відомств та силових структур України.
Рис. 2.1. Випуск виробів швейної підгалузі України
Підприємства постійно адаптуються до нових ринкових умов, про що свідчать різні форми власності цих виробничих установ: приблизно 87,1% - це господарські об'єкти колективної форми власності, з них 48,5% - акціонерно-приватні, 0,2% - комунальні, 1,7% - державні, близько 5,8% належать міжнародним організаціям та юридичним особам. Проте дедалі більше спостерігається поляризація за ступенем фінансово - економічного стану: деякі підприємства працюють ефективно, інші балансують на межі банкрутства [28; 33; 45; 72; 120;153]. Держава намагається поліпшити становище, що сформувалося. Наприклад, у Чернівецькій обл. у 2004 - 2005 рр. було проведено економічний експеримент, в якому взяло участь 21 підприємство легкої промисловості. Головна мета експерименту - створення умов для відновлення роботи промислових підприємств, їхнє технічне переоснащення, збільшення обсягів виробництва. За умовами експерименту передбачалося:
1) запровадження єдиного податку з обсягу продажу продукції;
2) реструктуризація заборгованості зі сплати податків, а також надання відстрочки;
3) звільнення від сплати ПДВ імпортного устаткування, яке підприємство завозить для власних виробничих потреб;
4) використання 70% коштів на інноваційну діяльність;
5) здійснення фірмової торгівлі без придбання торгового патенту.
В умовах економічного експерименту відбулися такі позитивні зрушення: зростання виробництва продукції, зменшення частки бартерних операцій, збільшення частки експорту, технічне переозброєння, зменшення збиткових підприємств, збільшення прибутку. Таким чином, від проведеного експерименту отримали позитивний ефект підприємства і держава (держава отримала податків на 8,1% більше).
Для стимулювання інноваційної діяльності ухвалено Закон України "Про інноваційну діяльність", чинний у повному обсязі з 1 січня 2003 р.. Держава встановила стимулювання інноваційних процесів у вигляді певних пільг в оподаткуванні інноваційної діяльності та митному регулюванні, а також фінансово-кредитну підтримку. Загалом інвестиційна привабливість легкої промисловості залишається незначною, а кошти, які витрачають підприємства на технічний розвиток, не забезпечують потрібного рівня оновлення виробництва. Так, 100 млн. дол. США іноземних інвестицій за 15 років і 150 млн. грн. щорічно внутрішніх інвестицій недостатньо для підгалузі, яка в 1990 р. володіла основними фондами, вартість яких дорівнювала 4 млрд. дол. США, з них більше половини становив парк технологічного устаткування.
Стратегічні орієнтири державної політики в галузі легкої промисловості передбачають забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення якості та ефективності виробництва. Одним із напрямів є проведення ярмарок, виставок та інших заходів, які пропагують вітчизняного товаровиробника. Щорічно у Києві в Палаці мистецтв "Український дім" Національного комплексу "ЕКСПОЦЕНТР УКРАЇНИ" проводиться традиційний весняний ярмарок товарів легкої промисловості. Такі ярмарки дають змогу підприємствам представити свою продукцію, а споживачам ознайомитися та придбати її за цінами виробників. Подібні заходи дають підприємствам можливість налагодити зв'язки з гуртовою ланкою торгівлі, магазинами, а також з постачальниками сировини та матеріалів. У них беруть участь майже 200 підприємств з України, Росії, країн Балтії.
Стратегія подальшого розвитку галузі базується на засадах Державної програми розвитку легкої промисловості 2003 - 2011 рр., спрямованої на створення конкурентоспроможного промислового комплексу, здатного за умов інтеграції та глобалізації вирішувати основні завдання соціально-економічного розвитку та утвердження України як високотехнологічної держави [89, 90].
Через недоліки законодавства та зміни в загальноекономічній політиці України, які потрібно спрямовувати на захист вітчизняного товаровиробника та пом'якшення наслідків адаптації підприємств до ринкової економіки, за останній період швейна підгалузь опинилась у кризовій ситуації. Збитковість цієї підгалузі України загалом є наслідком збитковості текстильної промисловості, і прибутки від діяльності інших пі