РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ НАРАТИВНИХ ТА ПАРЕМІЙНИХ ЖАНРІВ ФОЛЬКЛОРУ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРИ ПРИКМЕТ
Такий напрям, як структуралізм, виник і існує в різноманітних сферах людського пізнання. Це й галузь у сучасній філософії, і структурна лінгвістика, і структурна антропологія, і структурна психологія, і структурне літературознавство і т. ін. Важливе місце посідають структурні методи в інформатиці та методології науки. Спільним для всіх них є застосування структурного аналізу як основного методу дослідження. У розвиток структуралізму в галузі гуманітарних знань основний вклад внесли такі видатні вчені, як В.Пропп, К.Леві-Строс, Р.Якобсон, Ю.Лотман, М.Фуко, А.Ж.Греймас, К.Бремон, Р.Барт, Ж.Лакан.
Основна мета структуралізму полягає у виявленні логіки породження, будови й функціонування складних об'єктів людської культури. В методологічному плані структуралізм виходить з принципів дослідницького пріоритету: відношень над елементами; стійких структур над їх поточними змінами; інваріантів перетворень над конкретними способами здійснення цих перетворень [19, с. 24-25].
Поява та успішний розвиток структуралізму в різних розділах науки не були випадковими. Природно-науковою базою структуралізму слугує наявність структурного рівня в будь-яких галузях, у будь-яких системах та явищах. Саме цей факт створює підґрунтя для вдалого застосування структурних методів у найрізноманітніших сферах дійсності й науки, серед яких одне із чільних місць посідає фольклористика.
Наука про усну народну творчість виступає надзвичайно важливим полем розгортання структурних досліджень. Завдяки таким своїм характеристикам, як колективність, усність, полістадіальність, варіативність, семіотичність, фольклор відкриває великі можливості для застосування структурної методики як інструмента наукового дослідження, що дозволяє більш точно і глибоко аналізувати деякі аспекти словесного мистецтва, ніж це можна зробити за допомогою інших методичних прийомів. Користуючись синхронним (статичним) способом опису матеріалу, цей метод дозволяє використовувати велику кількість даних і до найменших подробиць простежувати зміни, яких зазнають на певному етапі фольклорні тексти та їх інтерпретації. Прибічники структурно-типологічного методу виходять із тих засад, що явищам фольклору властиві стабільні структури, аналіз яких дозволяє, з одного боку, виявити внутрішні закономірності відповідних жанрів, сюжетів, мотивів і т. ін., побудувати їхні інваріантні моделі, розкрити глибинну семантику текстів та їх елементів, описати їхні функціональні зв'язки, а з іншого - це дає можливість генетичного вивчення певних фактів фольклору.
Вперше структурно-типологічну методику в галузі вивчення словесного народного мистецтва було застосовано В.Я.Проппом у його новаторській праці "Морфологія казки" (1928). І хоч у 20-х роках спостерігався досить сильний спалах наукового інтересу до проблеми специфіки художніх форм, у тому числі і фольклорних, проте лише В.Я.Пропп довів своє вивчення "морфології" казки до відкриття її структури. Під "морфологією" Пропп розуміє опис казки за її основними частинами і відношенням частин одна до одної й до цілого.
Досліджуючи специфіку чарівних казок, фольклорист виходив із тих засад, що діахронічному (історико-генетичному) розгляду казки має передувати її точний синхронічний опис. Розробляючи принципи такого опису, В.Я.Пропп поставив на меті виявити наявні в чарівній казці постійні елементи (інваріанти), які не зникають із поля зору дослідника при переході від сюжету до сюжету. Відкриті В.Я.Проппом інваріанти та їх співвідношення в рамках казкової композиції і склали структуру чарівної казки. Ними виявилися не такі одиниці оповіді, як мотив чи сюжет, на чому наполягали попередні дослідники казки, але набір "функцій" (типових учинків дійових осіб) і сам їх порядок, а також набір ролей, між якими розподіляються певним чином конкретні казкові персонажі зі своїми атрибутами. Таким чином, В.Я.Пропп розробив дві структурні моделі - одну (часова послідовність дій) - більш ґрунтовно, а іншу (дійові особи) - більш поверхово. Саме відмова від вивчення казки за мотивами на користь вивчення за функціями і дала можливість фольклористу перейти від атомізму до структуралізму. Розробивши морфологію, Пропп отримав можливість підступити до типології й дійшов висновку, що морфологічно всі російські чарівні казки належать до одного структурного типу [147, c. 26].
Вихід "Морфології казки" в 1928 році певним чином випередив свій час, оскільки філологічні та етнологічні науки прийшли до застосування методів структурного аналізу значно пізніше. Як пише К.В.Чистов, "Тільки інтенсивний розвиток загальної лінгвістики, теорії інформації, семіотики, сучасної теорії культури, лінгвістики тексту й інших споріднених наук, що спричинив до розвитку системних і структурних досліджень, створив сприятливе підґрунтя для сприйняття й широкого розповсюдження концепції В.Я.Проппа" [199, с. 7]. Ось чому книга В.Я.Проппа, що відкриває великі перспективи в аналізі казки й узагалі словесних текстів, зокрема й паремійних жанрів, знайшла друге своє прочитання лише в 1958 році, після виходу в США її англійського перекладу. Дослідження В.Я.Проппа, тоді вже тридцятирічної давності, в американській науці було сприйнято як свіже слово й одразу почало використовуватися як взірець для структурного аналізу фольклорних, а потім і інших оповідних текстів.
Власне структурно-типологічні дослідження в області фольклору з'явилися на Заході - у Франції та США - лише в 50-х роках XX ст. у зв'язку з успіхами етнографічної школи "моделей культури" й особливо під впливом бурхливого розвитку структурної лінгвістики та семіотики. Характер наукового маніфесту мала оригінальна стаття 1955 р. "Структурне вивчення міфу", що належала перу провідного французького етнографа-структураліста Клода Леві-Строса [88].
Ця робота була прямо орієнтована на лінгвістичні зразки (міф розглядається як феномен мови, що