РОЗДІЛ II. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ УПРАВЛІНСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ.
2.1. Зміст та основні складові модернізації політичної системи суспільства
"Політична система суспільства" в енциклопедичній літературі трактується як "інтегрована сукупність політичної влади, суб'єктів, відносин, політичних організацій і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію" [127; c.267]. Незалежно від ідеологічно-методологічних розходжень більшість вчених вважає, що політична система включає монополію влади, використання якої залежить від співвідношення класових чи соціально-групових сил, що прагнуть легітимізувати, захистити й ствердити свої особливі інтереси.
Політичну систему характеризує застосування владного примусу в суспільстві (цим визначається її структура, функції, загальний механізм функціонування, класифікація політичних систем). Політична система - "це історично стійкий формалізований комплекс ієрархізованих владних відносин, діяльності та інститутів для керівництва і управління суспільством" [104; с.29]; "це визначення організованої взаємодії (відносин) політичних суб'єктів, пов'язаних зі здійсненням влади і управлінням суспільством" [130; с.146]; "це вся сукупність соціальних угруповань, фрагментарних спільнот, соціальних груп, які є носіями ...виражених інтересів і прагнуть здійснити їх, утілити в життя. Це також організації й установи, що покликані виражати та задовольняти ці інтереси" [144; с.11].
Відомий український вчений-політолог Ф.Рудич доводить, що під політичною системою слід розуміти сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому [124; с.8]. Зважаючи на зміст поняття "система" як сукупності взаємопов'язаних елементів, що створюють стійку цілісність, яким притаманні певні інтегративні якості, особливості, внутрішні закономірності, ряд українських політологів вважають, що політична система уявляє собою сукупність взаємодіючих сфер - інституціональної (політичні інститути), нормативно-регулятивної (політичний режим), інформаційно-комунікативної (політичні комунікації), а також і культурної сфер [17; с.110,116].
Політичну систему суспільства, "у широкому розумінні", вчені визначають як сукупність політичних інститутів, відносин, норм і феноменів політичної свідомості, культури та ідеології, що існують у цьому суспільстві; "у вузькому розумінні" - як сукупність державних органів, політичних партій та організацій, через які у даному суспільстві здійснюється влада [123; с.4-5]; виділяють чотири головні групи елементів політичної системи: політичну організацію (включає державу та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи, трудові колективи зі своїми органами самоврядування); політичні відносини (політична діяльність виступає формою функціонування політичних відносин; яка розпочинається з виникнення певного інтересу і завершується його реалізацією; практика доводить, що якою б стабільною не була система, політичні ролі її суб'єктів завжди перебувають в динаміці) [67; с.277-278]; політичні і правові норми (на основі політичних і правових норм утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади і закріплюються основні принципи діяльності суб'єктів політики); політичну свідомість та політичну культуру.
Головним елементом політичної системи суспільства є політична влада - здатність, право і можливість політичних суб'єктів приймати рішення, здійснюючи вирішальний вплив на діяльність і майбутнє окремих людей та їх об'єднань ( в т.ч. інституалізованих) [127; с.267]. Політичні відносини, отже, впливають на формування соціальних механізмів владної регуляції суспільства. Російський політолог О.Дегтярьов слушно зауважує, що будь-яке політичне зрушення обов'язково несе у собі "найбільш загальні соціологічні характеристики" відповідного соціального зрушення [35; с.186]. Таким чином, у політичних відносинах у той чи інший спосіб віддзеркалюється та резюмується сукупна діяльність соціальних суб'єктів, і у тісному взаємовпливі цих двох процесів власне і відбувається формування, функціонування і трансформація політичної системи суспільства.
Як і будь-яка інша "підсистема" соціуму, політична система є нестатичною. По суті, її риси, зміст, структура, ступінь внутрішньої стабільності у кожний конкретний момент визначаються комбінацією і взаємодією цілого ряду констант та перемінних: традиціями політичного життя даного суспільства, історично притаманними йому формами державності, характером поточних соціально-економічних, політико-ідеологічних та соціокультурних відносин, політико-правовим статусом держави, соціальним устроєм, формою правління та політичним режимом тощо. Б.Браун і Р.Макрідіс справедливо стверджують, що "всі політичні системи переживають досить швидку еволюцію... Сьогодні ми можемо констатувати, що багато з них мають інститути, за допомогою яких потреби й вимоги трансформуються у рішення. Але наявні умови обов'язково зміняться. Нові угруповання захоплюють владні й командні позиції, у той час як їхні попередники втрачають владні повноваження. Зрештою проголошуються нові права і створюються нові інституції, що їх забезпечують" [168]. Серед вітчизняних політологів найбільшого поширення набула думка, що структура політичної системи суспільства складається з трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, нормативно-регулятивної та інформаційно-комунікативної [142; с.53-54; 130; с.147-148]. Аналогічної думки притримуються й ряд зарубіжних (російських) політологів [105; с.84-85].
Інституціональна підсистема являє собою сукупність інститутів, у яких здійснюється політичне життя суспільства, охоплює, у першу чергу, політичні організації і установи суспільства, які безпосередньо здійснюють політичну владу (держава, політичні партії, групи інтересів, і
- Киев+380960830922