Адміністративно-правові засади провадження зі звернень громадян в органах прокуратури

РОЗДІЛ II
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УЧАСНИКІВ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗІ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН В ОРГАНАХ ПРОКУРАТУРИ
2.1. Прокурор в системі суб'єктів провадження за зверненнями громадян
Звернення громадян являє собою одну з форм їх участі в управлінні, вирішенні державних та громадських справ, є засобом відновлення порушеного права. Вони - важливе джерело інформації, корисної при вирішенні питань державного, господарського та соціально-культурного розвитку, містять у собі відомості про процеси, які відбуваються у суспільстві. Право на звернення виступає як один з дієвих засобів усунення можливих порушень законності.
Провадження у справах зі звернень громадян складається із дій органів влади та посадових осіб. Значну роль у цій діяльності відіграють державні і громадські органи та посадові особи, які уповноважені вживати визначені законом дії.
Дотепер відсутня детальна регламентація системи суб'єктів провадження зі звернення громадян. Всіх суб'єктів провадження у справах по зверненнях громадян можна розподілити на декілька груп: компетентні органи та посадові особи, які наділені правом приймати власні владні акти, складати правові документи та визначають рух та долю справи; суб'єкти, які мають особистий інтерес у справі, та їх законні представники: адвокати, свідки, експерти; органи та посадові особи, які можуть приймати постанови по справі та скасовувати їх; органи та посадові особи, які виконують постанови.
Наразі у науковій літературі практично відсутнє чітке розмежування процесуальних функцій у процесі по справах із звернень громадян. На нашу думку, доцільно розподіляти суб'єктів адміністративного провадження за видами звернень, які визначені у Законі України "Про звернення громадян", тобто - заявами, пропозиціями, скаргами.
За минулий час законодавство України суттєво обновилося і посіло належне провідне місце в урегулюванні суспільних відносин. Прийняття в 1996 р. Конституції України, утворення Президентом України у 1997 р. Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, прийняття того ж року Кабінетом Міністрів України рішення про створення Робочої групи, якій доручалась підготовка Концепції реформи українського адміністративного права, розроблення відповідних кодифікованих актів дозволило по-новому вирішити питання правового становища державних органів, прав та свобод громадян. Реформи, які проводяться, повинні забезпечувати новий рівень можливостей та добробуту суспільства. Разом з тим, стрімкий темп розвитку законотворчості став причиною безсистемності та хаотичності законодавства. Сьогодні продовжується без глибокого вивчення й узагальнень реальних суспільних відносин та використання останніх досягнень науки практика суб'єктивної законотворчості, замість суб'єктивно-об'єктивної формалізації існуючих у житті прогресивних суспільних відносин, що призводить до об'єктивного гальмування розвитку останніх "армією чиновників". К. Маркс справедливо стверджував, що мудрий законодавець не створює закони, а формулює їх. Про відсутність державної політики свідчить те, що багато сфер суспільного життя, які згідно з Конституцією України повинні регулюватися виключно законами, продовжують регулювання в значній мірі підзаконними актами. Так, відносини найманих робітників з роботодавцями все ще регулюються Кодексом законів про працю, який був прийнятий у радянські часи планової економіки та належним чином не регулює сьогоднішні правовідносини.
І дотепер на території України водночас діють окремі акти Верховної Ради УРСР і СРСР, укази Президента України, постанови Уряду України, відомчі акти органів виконавчої влади [124, с. 9]. Характерною рисою теперішнього українського законодавства є його нестабільність, зумовлена суттєвими змінами та коливаннями економічного курсу, нескінченними перебудовами державного апарату, значною роллю суб'єктивного курсу. Діючі на сьогодні окремі законодавчі акти до сих пір не приведені у відповідність до Конституції України. Ці обставини значною мірою ускладнюють можливості належного адміністративно-правового регулювання відповідних відносин у сфері державного управління.
Вище були означені групи суб'єктів провадження із звернень громадян. Проаналізуємо детальніше статус кожного із визначених суб'єктів.
До кола виділеної першої групи суб'єктів можуть бути віднесені: посадові особи державних органів, суди (судді). Кожен державний орган здійснює адміністративне провадження, зумовлене специфікою сфери своєї діяльності. Через посадових осіб, наділених відповідними правами, здійснюється зв'язок між державою і громадянином. Залежно від засобів взаємозв'язку реалізуються правові цінності, а не власні амбіції і повноваження.
Суб'єктами адміністративного провадження із звернень громадян у випадках, передбачених законодавством, виступають суди (судді), їх діяльність полягає в розгляді певних категорій справ, правових спорів, що стосуються дій і рішень посадових осіб, котрі порушують права громадян. Ми згодні з О.М. Бандуркою і М.М. Тищенком, які стверджують, що "суддя здійснює не виконавчо-розпорядницьку діяльність, а функції правосуддя" [33, с. 80]. Діяльність суду розглядається як правосуддя у адміністративному проваджені із звернень громадян щодо розв'язання скарг. Діяльність суду заснована на принципах правосуддя. Вони забезпечують не тільки організацію судових органів: порядок формування судового корпусу, правовий статус суддів, структуру та правомочність судів, але й організацію самого процесу здійснення правосуддя. Судовий порядок розгляду скарг в Україні позбавлений багатьох недоліків адміністративного провадження. Позитивними сторонами судової юрисдикції є те, що справи вирішуються органом, котрий підпорядкований лише закону і незалежний від кого б то не було. Суд діє як колегіальний орган і вирішує справи на підставі детально розроблених процедурних норм. При судовому розгляді застосовуються принципи рівності та публічності сторін [125, с. 72]. У суді можуть бути оскаржені неправомірні одноособово здійснені дії пос