зміст
фінансового права як самостійний оригінальний напрямок правового регулювання,
„специфіка якого відображається в його владно-майновому характері” та
„переважаючій імперативності” Насправді в системі фінансових відносин ринкового
типу функціональна й інституціональна підлеглість учасників правовідносин не
відіграє визначальну роль, а нерідко займає другорядне місце.
) У ринкових умовах метод владних приписів (імперативний метод) у процесі
фінансово-правового регулювання використовується поряд з методами рекомендацій,
правових узгоджень, юридичних дозволянь і навіть юридичних заохочень. Останні
найбільш органічні при вирішенні проблем, що виникають у сфері фінансової
діяльності в умовах проникнення суто ринкових структур у сферу державних
фінансів.
) Вироблені в результаті теоретичних досліджень та аналітичних узагальнень
наукові рекомендації, класифікації, категоріальні визначення використовуються
при підготовці законопроектів і, таким чином, збагачують не лише
фінансово-правову науку, а й забезпечують її практичне застосування. Ринкові
засади вимагають, щоби законотворча робота у фінансово-правовій сфері
супроводжувалася двояким ефектом. По-перше, відмовою від теоретичних
узагальнень, які базуються на застарілому баласті авторитарної ідеології
радянських часів. Суспільна цінність науково обґрунтованої фінансово-правової
системи підтверджується тим, наскільки завдяки їй досягається максимальна
адекватність чинних законів і фінансово-правових норм фінансово-економічним
реаліям.
) В Україні фактично поки що єдиним джерелом фінансового права виступає
законодавча діяльність. Правотворча практика чинного судочинства ставиться лише
в дискусійному аспекті. Без правової констатації, нормативного обліку юридичних
прецедентів практично неможливо опертися на минулий досвід. Відсутність навіть
найменших спроб визнати "прецедентне право" зумовлює необхідність весь час
опиратися на "свіже" законодавство. Це, в свою чергу, змушує законодавця
знаходитись в режимі перманентного продукування законів та адекватних
відповідній ситуації фінансово-правових норм. Діючи саме таким чином і
знаходячись в режимі екстенсивної нормотворчості, що породжує відчутні
фінансово-правові негаразди. Фінансово-правові "огріхи" проявляються у
незбалансованості системи законодавства, прийнятті нових законів без узгодження
з чинними, порушенні системних зв’язків між законами і підзаконними актами,
недотриманні правил законодавчої техніки, кодифікаційної термінології тощо.
) Попри це, на наше переконання, необхідна “критична маса” фінансового
законодавства в основному нагромаджена – час перейти до його якісного
вдосконалення. Формування фінансового права України має базуватися, по-перше,
на системному принципі, тобто має наповнюватися достатньою кількістю законів,
здатних регулювати фінансові відносини ринкового типу і, по-друге, чинні закони
мають базуватися на принципі верховенства права, тобто бути наповнені нормами
прямої дії, зрозумілими й доступними в практичному підприємництві, бізнесовому
користуванні та чинному судочинстві.
) Для фінансово-правової науки важливим завданням є сформувати теоретичні
засади для встановлення оптимального співвідношення між актами вищої юридичної
сили (законами) та підзаконними актами. Для цього необхідно: по-перше, виробити
критерії, завдяки яким стане можливим визначити ступінь залежності підзаконного
нормативного правого акту від закону. По-друге, окреслити точне
„місцезнаходження” кожного різновиду підзаконних актів у ієрархії нормативних
правових актів. По-третє, необхідно визначитись із набором ознак, що
характеризують „юридичну силу” відповідного підзаконного акту.
) Законодавчо-нормативними джерелами актів, на яких базується фінансове право
України, є: по-перше і головним чином, відповідний блок законів України, що
приймаються Верховною Радою України, які визначальним чином формують чинну
систему регулюючого впливу; по-друге, постанови Конституційного суду; по-третє,
правові акти відповідних органів виконавчої влади; по-четверте,
нормативно-правові документи Національного банку України і Міністерства
фінансів; по-четверте, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
Державної податкової адміністрації, Контрольно-ревізійного управління;
Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг; Держфінмоніторингу;
по-п’яте, офіційні документи Рахункової палати Верховної ради. Норми
фінансового права також містяться в Указах Президента України.
) Практична дієвість фінансового права не в останню чергу залежить від того,
якою мірою використовуються юридичні факти та юридичні конструкції. Їх
використання - це найбільш знаковий момент, що підтверджує наявність необхідної
фінансово-правової інфраструктури, яка, в свою чергу, інтегрує багато чисельні
зв'язки, дозволяє уникати формалізму в оцінці конкретної ситуації і, таким
чином, посилити дієвість фінансового права. Якщо та чи інша норма
використовується через залучення для її підтвердження конкретних, але
різнопорядкових обставин, співставлення та застосування яких при цьому
здійснювалось формально, не скрупульозно (а таке, на жаль, також відбувається
досить часто), то неминучим наслідком усього цього будуть неправові,
неправомірні наслідки. Таким чином, лише всебічно вивірений конкретний факт;
тобто такий, що точно відображає реальні обставини (подію, дії чи ситуацію)
може називатися "юридичним фактом".
) Юридичний факт не може сприйматися лише як "підсобний інструмент" юридичної
техніки. У фінансово-правових відносинах особливо небажана будь-яка неточність,
некоректність фіксації юридичних фактів, оскільки це призводить до ускладнень у
правозастосуванні і, як правило, до відчутних фінансових втрат. Сприйняття
юридичного факту як правового інструменту, що заключає в собі певний резерв і
потенціал для чинних фінансово-правових відносин, є важливим (не лише в
науковому відношенні). Юридичні факти є своєрідним засобом та інструментом
дотримання режиму законності, а отже, певною пересторогою фінансовим
правопорушенням.
) Фінансове право використовує широкий набір прийомів, засобів та методів,
завдяки яким формуються відповідні юридичні конструкції. Ці останні є
допоміжний засіб оцінки конкретної ситуації, конкретних правовідношень,
інструмент юридичної техніки (побудови нормативного матеріалу) і важливий засіб
збагачення фінансово-правових норм. У фінансово-правовому смислі юридична
конструкція – це усталена модель дії учасників (суб’єктів) фінансово-правових
відносин, типова схема прав, обов’язків і відповідальності.
) При аналізі місця і ролі юридичних конструкцій у фінансовому праві стає
очевидним, що ці останні нерідко являють собою безпосередньо нормативний і
найбільш важливий елемент окремих категорій, чинників і структур у матерії
фінансового права. Фінансово-правові відносини в ринкових умовах – це широке
втілення найрізноманітніших „типових схем” та „моделей”. Переконливим прикладом
поширення та практичної дієвості юридичних конструкцій у фінансовій сфері є
чинні (уже традиційні) схеми надання та забезпечення повернення банківських
кредитів. Утворення юридичних конструкцій в тій чи іншій національній
фінансово-правовій системі відбувається в процесі складних, довготривалих і
водночас багато раз повторюваних угод, домовленостей та фінансово-кредитних
операцій. Схеми угод та домовленостей щодо майбутніх фінансових операцій з
часом набувають ускладнено формалізованого характеру, що якраз і сприяє
виробленню та апробації юридичних модулів, тобто типових схем їх правового
забезпечення.
) У фінансовому праві, яке покликано обслуговувати функціонування фінансової
системи в ринкових умовах, найбільш типовими складовими та чинниками юридичної
конструкції мають бути: ) наявність досить широкого діапазону в системі
усталених „правил гри” для учасників (суб’єктів) фінансово-правових відносин;
) базовими є не імперативні, однозначно зобов’язувальні норми, а навпаки, у
типових схемах превалюють рекомендаційні, узгоджувальні установки, можливості
для маневру, компромісів та домовленостей; ) пануючою формою відповідальності
виступає не кримінальна чи адміністративна, а в першу чергу і головним чином,
матеріально-фінансова.
) Відпрацьованість та втілення типових схем і моделей в процесі
нормативно-правового використання юридичних конструкцій для правового
забезпечення фінансово-кредитних операцій великою мірою підвищує правозастсовні
(практичні) можливості фінансового права, посилює дієвість фінансово-правового
регулювання. Ринкові умови передбачають таку систему фінансово-правового
регулювання, яка органічно включає наявність як “норм-заборон”, так і систему
дозволянь, узгоджувань, позитивних зобов’язувань, норм-рекомендацій тощо.
Фінансове право, як і всі інші різновиди права, передбачає механізми примусу, в
тому числі через використання безпосередньо державного апарату та невідворотної
відповідальності. Однак, є підстави вважати, що саме в специфіці та мірі
практичного застосування юридичного режиму дозволянь і заборон, позитивних
зобов’язувань та норм рекомендаційного, узгоджувального характеру якраз і
заключається ринкова специфіка, своєрідна суспільна „ексклюзивність”
фінансового права на сучасному етапі.
) Особливістю фінансово-правової норми (до речі, як і нормативного
регулювання взагалі) є те, що кожна норма може викликати трояку реакцію з боку
учасника чи суб’єкта фінансово-правових відносин: її безумовне дотримання,
дотримання з певними обмеженнями чи спроби обійти, фактично зігнорувати.
Особливістю фінансово-правової норми є те, що вона не може виникнути в формі
традиції, звичаю тощо. Фінансово-правові відносини обов’язково ініціюються
державою, іншими суб’єктами фінансової діяльності, в тому числі, не в останню
чергу, безпосередніми власниками фінансового капіталу.
) Фінансова діяльність не виникає сама по собі, а обов’язково передбачає
рішення та дії, виходячи, по-перше, з ситуації і як останню оцінюють учасники
фінансових відносин, по-друге, з наявного “коридору свободи”, передбаченого
чинною системою законодавства та фінансово-правових норм, по-третє, реальністю
фінансових правовідносин, регулюючий вплив яких забезпечується за рахунок не
лише державно-владного впливу, але великою мірою завдяки системі заохочень,
рекомендацій, можливих компромісів та узгоджень; по-четверте, юридичною
коректністю й об’єктивністю фінансово-правових актів.
Розділ ІV
Фінансово-правовий режим в системі ринкових відносин
4.1. Правовий режим як "юридична матриця" упорядкування фінансових відносин
Актуальність
- Київ+380960830922