РОЗДІЛ 2
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У
СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАВ НА ОКРЕМІ ОБ'ЄКТИ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
2.1. Управління у сфері охорони прав на об'єкти промислової
власності
Надзвичайно важливим для суспільства та держави є стан належної правової охорони прав на об'єкти промислової власності, оскільки саме промислова власність у більшій мірі виступає тим рушійним фактором, який здатний надати прискореного темпу розвитку економіки країни, її промислового потенціалу, стимулювати розвиток підприємницької активності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а звідси - забезпечити достойні умови життя громадянам держави. З погляду на глобальність та важливість завдань, які вирішуються у тому числі і через забезпечення гарантованості прав на об'єкти промислової власності стає зрозумілою постійна увага керівництва нашої держави, а також міжнародної спільноти до питань охорони прав промислової власності в Україні. Наслідком цього стало створення національної системи управління у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, яка, на сьогоднішній день, складається із значної кількості державних та недержавних інституцій, покликаних у тій або іншій мірі здійснювати управлінський вплив на суспільні відносини, що виникають у сфері інтелектуальної власності. Але, не дивлячись на факт існування розгалуженої системи зазначених органів (організацій), результативність їх діяльності не можна визнати задовільною. Такий стан справ пояснюється багатьма факторами, зокрема: відсутністю належної координації у діяльності органів державного управління; недостатністю сучасних технологій управління і технічного забезпечення у системі відомств, які опікуються питанням захисту інтелектуальної (промислової) власності, особливо щодо належного інформаційного забезпечення у цій сфері; нерозвиненістю системи надання послуг у сфері інтелектуальної (промислової) власності, що пов'язано із загальним станом інфраструктури цієї діяльності, особливо у регіонах [147]. У той же час, незважаючи на окреслені вище недоліки, система суб'єктів управління в сфері охорони прав на об'єкти промислової власності дії, виконуючи при цьому своє головне завдання - створення найбільш сприятливих умов для виникнення та подальшої реалізації прав на об'єкти промислової власності.
Зазначена головна ціль, у свою чергу, розкладається на певні складові елементи, підцілі, які вже виступають конкретними напрямками діяльності для того або іншого суб'єкту управління у зазначеній сфері, визначають його повноваження, впливають на особливості побудови організаційної структури. У якості таких підцілей можна назвати наступні:
* забезпечення організаційно-правового режиму правомірного використання об'єктів промислової власності;
* ідентифікація, визнання, реєстрація об'єктів промислової власності;
* видача охоронних документів на об'єкти промислової власності;
* поновлення порушених прав та законних інтересів на об'єкти промислової власності;
* припинення порушень, пов'язаних із завданням шкоди правам на об'єкти промислової власності;
* притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні зазначених правопорушень.
Зазначені завдання носять універсальний характер, оскільки з однієї сторони вони відносяться до усієї сукупності об'єктів промислової власності, тобто визначають напрямки діяльності суб'єктів управління пов'язані з їх охороною, а з іншої сторони - стосуються у повній мірі кожного окремого об'єкту промислової власності, характеризують його індивідуальний режим охорони. Говорячи про окремі об'єкти промислової власності, відмітимо, що національне законодавство у зазначеному питанні орієнтується на міжнародні документи, присвячені визначенню об'єктів промислової власності, зокрема Конвенцію про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Паризьку Конвенцію з охорони промислової власності [77]. Особливістю цих документів щодо зазначеного питання є те, що вони не містять вичерпного переліку об'єктів промислової власності, а отже з часом можуть бути доповнені. Так, у пункті 3 Паризької Конвенції вказано, що промислова власність трактується у найширшому сенсі і поширюється не лише на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості, а також на всі продукти промислового чи природного походження, а саме: вино, зерно, тютюн, фрукти, худобу, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.
Отже, врахувавши більшість із зазначених положень українські законодавці [6], а також науковці [148, с.25] віднесли до об'єктів промислової власності винаходи, корисні моделі, промислові зразки; сорти рослин, породи тварин; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; знаки для товарів і послуг; зазначення походження товарів (географічні зазначення); комерційні (фірмові) найменування; раціоналізаторські пропозиції.
Виходячи з викладеного, а також аналізу ряду інших нормативних актів, стає очевидним факт, що чинні закони України про інтелектуальну власність не достатньо повно проводять розмежування між промисловою власністю і правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, хоча між цими об'єктами є істотні відмінності. За рекомендацією окремих вчених об'єкти промислової власності варто розділити на дві групи: власне - промислова власність і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг. Адже не можна зрівнювати, наприклад, винахід, з фірмовим найменуванням або із знаками для товарів і послуг. Отже, фірмові найменування, знаки для товарів і послуг, а також зазначення місця походження товару мають скласти окрему групу результатів інтелектуальної діяльності - право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг [183]. Зазначена пропозиція, безперечно, заслуговує на подальше вивчення.
Нам уявляється важливим визначитися з розумінням названих вище об'єктів промислової власності, щоб у подальшому у