Розділ 2
РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ РОБЕРТА БЕРНСА В УКРАЇНІ
2.1. Роберт Бернс українською мовою
Наприкінці XVIII - на початку XIX століття Україна була розділена між двома великими імперіями - Російською та Австрійською. На Лівобережжі, Слобожанщині і південній частині України, які прибрала Росія, почалась насильна русифікація політичного, економічного, громадського і культурного життя населення. Вплив Вітчизняної війни 1812 року породжує антикріпосницькі настрої не тільки в Росії, а й знаходить підтримку на українських землях. "З другої половини XVIII століття в Росію й Україну проникають ідеї Просвітництва, які відтісняють релігійне вчення від науки і виокремлюють філософію" [156, 25 - 26]. Прихильники цієї течії вірили у творчу силу розуму людини і прагнули сформувати правильні уявлення про науку й навколишній світ. Діячами науки і культури активно створюються масонські ложі, не тільки у великих містах, а й у родових маєтках прогресивних поміщиків. На Лівобережжі центром нової літературної думки стає Харківський університет, при якому видавалися журнали "Харьковский Демокрит" (1816), "Украинский вестник", (1816-1819): у цих виданнях тільки окремі фрагменти творів друкувалися українською мовою. У російських літературних колах усе частіше звучать прізвища відомих українських письменників П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, М.Костомарова та інших. У свою чергу "український вплив" спостерігається у творах російських поетів і письменників К.Рилєєва, Ф.Глінки, О.Пушкіна.
Українська література перших десятиліть XIX століття цікавиться культурою і літературою інших слов'янських народів, розвиток літературних традицій яких відбувається швидкими темпами. Завдяки цьому з'являється велика кількість перекладів, переспівів, переробок і адаптацій.
Великий вплив на творчість українських поетів і письменників здійснила етнографія. Народні традиції і обряди, стилізовані народні пісні вводяться у літературні твори. Українські поети й письменники намагаються фольклоризувати літературний процес. Але згодом відбувається розмежування фольклору і літератури, які є і на сьогодні різними видами мистецтва.
В українській літературі того часу поезія переважає над усіма іншими родами. Така сама тенденція спостерігається і в інших європейських літературах. Як зазначає М.Яценко: "Жанрова система української поезії перших десятиліть XIX століття складалася як із світських жанрів давньої літератури, так із тих, що народилися в процесі формування нової літератури. До успадкованих належали сатиричний вірш, байка, ліричний вірш, вірш-травестія, до другої - ірої - комічна і травестійна поема, побутово-гумористична поема, історична поема, віршова "казка", романтична балада, елегійна і медитативна лірика, "думка", романс" [156, 36].
Романтизм, як нова течія в українській літературі, зароджується на межі 20-30-х років XIX століття. Митці цього напряму цікавилися історією, народним побутом, звичаями й традиціями. У творах того часу домінує образ народного героя з почуттям гумору, який з дотепністю й кмітливістю долає непрості життєві ситуації. Духівництво, тогочасний устрій держави, панські порядки широко критикувались у літературних творах українського романтизму. Набуває популярності зображення буденного життя простого люду з його розмовною мовою.
З 20-х років XIX століття розпочинає своє життя в літературі українська народна пісня, у якій понад усе увага приділялась таємним переживанням "живої людини" з її тугою, журбою, радістю, смутком. Робилися перші спроби зрозуміти людську психологію. В цей період активно розвивається драматургія, виникає потреба у драматичних творах.
Найбільшого розквіту в Україні романтизм досягнув завдяки працям представників "Кирило-Мефодіївського братства", до якого входили Т.Шевченко, М.Костомаров, М.Гулак та інші. Основними завданнями діяльності цих поетів і письменників було політичне й національне відродження українського народу, піднесення рідної мови і культури, не як частини російської, а окремої й відмінної від неї, зі своїми глибокими коренями, які сягають слов'янської доби. У своїй "слов'янській ідеології Київські "кирило-мефодіївці" категорично виступають проти гегемонії одного слов'янського народу над іншими, рішуче відкидають офіційну слов'янофільсько- панславістичну ідею об'єднання слов'ян під протекцією російського царя, як таку, що суперечить їхній концепції слов'янської єдності із засадами свободи, рівності та федералізму" [185, 137]. Метою братства було розширення культурних зв'язків з братніми слов'янськими народами. У працях кирило-мефодіївців цього періоду великого поширення набувають ідеї глибокої туги народу за славним історичним минулим. 1847 року за політичні переконання царська влада заарештовує всіх членів братства. З цього року починається занепад української літератури. Романтизм як напрям майже припинив своє існування і тільки у деяких творах присутні його ознаки.
Паралельно до романтизму в українській літературі XIX століття розвивався і просвітительський реалізм. Більшість науковців вважають, що в українській літературі не існувало чіткого розмежування напрямів і послідовності їх історичного розвитку. У творчості одного письменника можна було знайти твори класицизму, сентименталізму, просвітительського реалізму і романтизму. Таке явище спостерігалося не тільки в українській літературі, а й у болгарській, чеській, словацькій, сербській, словенській, хорватській, частково польській. Український просвітительський реалізм акцентує на духовності, яка з'являється через поєднання людини з природою. Представниками просвітительського реалізму в українській літературі були І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко. В їхніх творах знайшли відображення високі моральні якості людини. Головними героями реалістів були бідні міщани і селяни, поява яких у високохудожніх творах викликала обурення з боку владної верхівки. Такі твори зазнавали кр