РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ОСТАННЬОГО КОШОВОГО ОТАМАНА ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
2.1 Формування влади кошового отамана П. Калнишевського
У XVIII ст. українська державність Запорозької Січі зберігала свою силу. Це значною мірою ґрунтувалося на давніх традиціях та історичному минулому українського народу. Уже в другій половині XVI ст. козацька республіка посідала видатне місце в історії українського народу і відігравала провідну роль у його визвольній боротьбі. Після Переяславської ради і створення української держави - Гетьманщини, Запорозька Січ зберігала в її межах автономію, підлягала безпосередньо царському уряду, хоч і була частиною України, а також залишалась носієм державності. Запорозька Січ протягом кількох десятиріч впливала на суспільно-політичне життя всієї України.
Політична автономія, самобутній республіканський лад Січі з його демократичними порядками - частим проведенням рад, на яких вирішувалися найголовніші козацькі справи, виборністю старшини, місцевим самоврядуванням, своїм судом, - усе це було історичною антитезою російському самодержавству, абсолютній монархії. Проводячи політичну ліквідацію автономії України, імперський уряд, зрозуміло, не міг обминути і Запорожжя. Йому він також виніс смертний вирок. Однак зовнішньополітичні та військові інтереси не давали можливості царизмові одразу здійснити цей вирок. Січ була скасована через 15 років після ліквідації Гетьманщини.
Навколо постаті останнього кошового отамана П. Калнишевського існує чимало невідомих обставин, неточностей. Так, історики досі сперечаються навколо дати та місця його народження, а також невідомими залишаються обставини його життя до того часу, як він прийшов на Запорозьку Січ. Юнаком іще застав П. Калнишевський гетьманування І. Мазепи, був свідком виступу запорожців на чолі з К. Гордієнком проти московської тиранії та їх вимушеного вигнання. Був сучасником гетьманів І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола й К. Розумовського120. Перші відомості про Петра Івановича Калнишевського датуються тільки 1754 р., коли йому було близько п'ятдесяти літ. Про ранній період його життя відомо дуже мало. Народився він 1691 р. у селі Пустовійтівка (нині Роменського району Сумської області). Щодо його походження існує кілька версій. Зокрема, за однією з них - він був дворянином, за іншою - походив з козацько-старшинського роду Лубенського полку121. Як встановив роменський краєзнавець Ф. Сахно, П. Калнишевський був найстаршим сином козацької вдови Агафії. Священиком Миколаївської церкви в Смілі був брат Калнишевського Семен Іванович. Петро мав також і сестру, яка була заміжня за козаком Лук'яновичем із села Троцівка на Лохвиччині. У Петра Калнишевського був племінник, Йосип Калнишевський, котрого він призначив полковником Кодацької паланки. По жіночій лінії родичами Петра Івановича були Воротеляки або Вертильяки, оскільки племінниця Калнишевського була заміжня за хорунжим Лубенського полку Стефаном Воротеляком122. Нащадки цього подружжя наприкінці XIX ст. володіли маєтком на місці колишньої Кам'янської Січі поблизу урочища на Миловому яру. Д. Яворницький зазначив одного з представників цієї родини, М. І. Вертильяка. Однак траплялися деякі курйози в біографії П. Калнишевського. Зокрема в 1768 р. він отримав листа від Григорія Швеця123. Останній звертався до Калниша як до "дядюшки" і називав себе його племінником. За його версією, він мешкав у Сумах, приходився сином Агафії, нібито однієї з сестер Калнишевського, що проживала в Роменській сотні в с. Пустовійтівка. Однак, як відомо, Агафією була його мати, а сестер він мав лише одну.
Крім Ромен та Пустовійтівки, родинні зв'язки П. Калнишевського тяжіли до сотенного містечка Лохвиці Лубенського полку. У 1763 р. до П.Калнишевського звернулася лохвицька громада з проханням допомогти побудувати нову церкву на місці тієї, що згоріла у 1748 р. Листування з приводу будівництва церкви та інших прохань мешканців Лохвиць тривало по 1771 рік; документи листування накопичилися в Архіві Коша в окрему справу обсягом у 230 аркушів. З цього ж таки листування довідуємося про тісні зв'язки П. Калнишевського з лубенською полковою старшиною та зі значними козаками Лохвицької сотні О. Маркевичем, К. Кривецьким, П. Шкляревським, лубенським полковим хорунжим Й. Борисенком, значковим товаришем І. Стефановичем, сотником В. Негловським124. Дехто з них був у близьких стосунках з П. Калнишевським. Мешканець Лохвиці й кум П. Калнишевського Максим Яновський сповістив кошового про смерть його племінника Йосипа Калнишевського. Розрахунки з майстрами, що будували церкву в Лохвицях у 1763-1767 рр., засвідчують діяльну участь кошового в її будівництві й опікування справами лохвицької громади125. П.Калнишевський, будучи вже кошовим отаманом, неодноразово відвідував Лохвицю. Зокрема, у 1766 р. він гостював у лохвицького протопопа Корнія (Корнелія) Кривецького, а два роки згодом вдова цього священика попрохала кошового допомогти відремонтувати дзвіницю села Западинці Лохвицької сотні. Родичі П. Калнишевського переселилися з Правобережжя до Гетьманщини на початку XVIII ст. і мешкали на Роменщині та в Лохвиці.
Викликає сумнів датування народження останнього кошового 1690 або 1691 р. Ця дата виведена дослідниками, виходячи з напису на могильній плиті, встановленій 53 роки згодом після смерті П. Калнишевського. У епітафії зазначено, що він помер у 1803 р. у віці 112 років. На момент звільнення, у 1801 р. російські урядовці умовно визначили його вік 110 роками, зваживши на надзвичайно старечий вигляд цього в'язня. Ще Д. Яворницький сумнівався в точності цих даних, вважаючи, що П.Калнишевський і сам не знав, скільки йому років, і що мало ймовірно, щоб "85-летний старець управляв вільною ватагою запорозьких козаків"126. Отже, визначення віку П. Калнишевського 112 роками має виключно соловецьке походження і не підтверджується документами. Зате більше певності маємо щодо дня народження, ув'язавши його з днем Св. Петра, що відзначався в останній декаді червня.
Так ч