РОЗДІЛ 2
ЕТАПИ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ТА НАУКОВОЇ І ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯРОСЛАВА ПАСТЕРНАКА
Уже будучи всесвітньо відомим ученим, Я. Пастернак не раз задавав запитання:
«Чому він вибрав археологію своєю професією?» Відповідь знаходив у далекому
дитинстві.
Народився майбутній дослідник 2 січня 1892 року в м. Хирові, що на Львівщині, в
сім’ї греко-католицького священика. Його батько, отець Іван, цікавився
архітектурою, мистецтвом, добре малював, грав на скрипці, і саме він прищепив
дитині любов до рідної землі, до її неоціненних історичних скарбів. Мати Ольга
походила з родини Мацюраків [262, с. 119].
Дитинство Ярослава минуло на парафії діда, теж греко-католицького священика
Степана Мацюрака в с. Тростянець на Яворівщині – куточку Львівської землі,
багатої численними археологічними пам’ятками. Саме з пошуків мезолітичних
крем’яних знарядь на довколишніх заліснених піскових дюнах розпочиналося дитяче
зацікавлення старовиною. А особливим духом була наповнена дідова хата зі
старовинними церковними книгами, дерев’яними фігурками євангелістів і святих,
дощатими іконами. Згодом сам Я. Пастернак про це згадував: «Вже більш
зрозумілою мовою промовляли до мене старі ікони, що їх як старизну складено в
скриню, і щоб не образити святощі, поставлено в церкві на хорах. І тут в
атмосфері, насиченій туманними візіями давно минулого, мала свій початок моя
мандрівка у глибину віків, тут народилася думка розкрити тайни підземного
архіву» [265, c. 63].
Паралельно з археологічним зацікавленням, у колі родинного середовища, де з
пошаною ставилися до релігійних і національних традицій, визрівало захоплення
юнака старовинними звичаями й віруваннями, народними піснями та легендами.
У десятирічному віці Ярослав вступає до Української класичної гімназіїв
Перемишлі, яку з відзнакою закінчив у 1910 році. Під час канікул з ініціативи
етнографа В. Гнатюка та за складеною ним програмою майбутній науковець
записував фольклор у с. Вацовичі на Дрогобиччині, де батько мав парохію [510,
c. 76]. Колядки, записані тут, а також у селі Зіболки Жовківського повіту і в
селі Запитові Львівського повіту були опубліковані в «Етнографічному збірнику
НТШ» [40, 41]. Знайомство молодого Пастернака з видатним українським етнологом
і незмінним секретарем НТШ у Львові започатковувало його тісну співпрацю із
львівськими вченими.
Після вступу до Львівського університету в 1910 р. вчителями Я. Пастернака були
прославлені дослідники: історик України М. Грушевський (рис. 3,1), археолог К.
Гадачек, антрополог Я. Чекановський. Саме їхні дисципліни згодом визначать
наукові вподобання студента філософського факультету. Не меншою мірою на
формування дослідницьких зацікавлень Я. Пастернака, вплинуло студіювання
класичної філології у С. Вітковського і Б. Кручкевича.
Дослідник Т. Романюк виявив архівні документи, які свідчать про активну
діяльність студента Львівського університету в проведенні культурно-громадських
заходів місцевим товариством у передвоєнні роки «Батько-Сокіл». Я. Пастернак
пробує свої сили в царині літератури, а в газетах «Діло» та «Руслан» друкує
переклади творів болгарського письменника І. Вазова та німецького гумориста А.
Ліппольда [548, c. 215]. Про народження цікавого і перспективного історика
засвідчили публікації Я. Пастернака у престижному науковому львівському журналі
«Ілюстрована Україна» [38, c. 9–10; 39, c. 10], в яких він на тлі давно минулих
подій дає атрибуцію двох пам’яток архітектури – татарському монументу в Крехові
та скелям у Бубнищі.
Винятковий вплив на формування Пастернака-вченого мало знайомство з директором
Національного музею у Львові Іларіоном Свєнціцьким, яке відбулося у 1912 році.
За рекомендацією В. Гнатюка у травні 1913 р. студента університету прийняли до
музею, доручивши найважливішу ділянку – ведення книг інвентарних надходжень.
Під час академічних великодніх канікул 1913 року Я. Пастернак, маючи особисту
інструкцію І. Свєнціцького, разом із братом Володимиром фотографували
старовинні церкви і дзвіниці Жовківщини. Альбом із рідкісними світлинами брати
подарували фундаторові музею, митрополитові Андрію Шептицькому. Ця зустріч з
роками переросла у багаторічну дружбу мецената української культури з видатним
ученим.
Влітку 1913 року Я. Пастернак поповнює зібрання музею рідкісними латинськими
книгами з пізнього середньовіччя і шістьма іконами XVI століття, які віднайшов
в одній зі старих церков містечка Потелича.
Плідними виявилися і пошуки предметів церковної старовини в околицях Львова. У
приміщенні дзвіниці в с. Вислобоки вчений віднайшов чотири дерев’яні скульптури
євангелістів ХVІІ ст., а в Грибовичах натрапив на археологічну колекцію,
зібрану сільським священиком на городищі княжого міста Звенигорода. Музеєзнавча
практика на все життя заохотила Я. Пастернака до колекціонування
старожитностей, і цьому заняттю він присвятив у майбутньому свій талант і
знання. «Справжній музейник повинен родитися, не робитися, бо лиш вроджений
збирацький хист та замилування до рідної старовини можуть стати трівкою основою
та заохотою до мозольної музейної праці» [59, c. 29], – писав Я. Пастернак,
розмірковуючи про свою працю в Національному музеї (рис. 6,4).
Універсальні можливості для практичного поглиблення різносторонніх наукових
зацікавлень Я. Пастернаку дали дві студентські практики: польова й
археологічна. Під час проходження першої він здійснює антропометричні
дослідження населення Жовківщини (1914 р.) [42, c. 231–247]. Того ж року Я.
Пастернак разом зі своїм товаришем В. Гребеняком, праці якого вже друкувалися у
фахових журналах і котрому пророкували велике наукове майбутнє, бере участь під
керівництвом відомого антрополога Я.
- Київ+380960830922